Статті

Опубліковано у збірнику статей Сіверщина в історії України: Наукове видання. Випуск 17 (Ніжин, 2024), стор. 81-104.

Володимир Мезенцев

 

ЗАХІДНІ РИСИ ЗОБРАЖЕНЬ ЯНГОЛІВ НА КАХЛЯХ МАЗЕПИНОЇ СТОЛИЦІ

 

     Стаття розглядає відомі натепер рідкісні керамічні полив’яні поліхромні та теракотові пічні кахлі з образами янголів-путті доби гетьманування Івана Мазепи (1687–1709 рр.), знайдені під час розкопок у м. Батурині Чернігівської обл. Аналізуються їхні дизайни та декор у широких порівняннях з аналогічними сюжетами на ранньомодерних кахлях, майолікових тарелях, скульптурних рельєфах, малюнках та інших творах образотворчого мистецтва України, Польщі та Італії. Обґрунтовується припущення про запозичення київськими й батуринськими кахлярами мотиву путті з характерними орнаментальними деталями італійського походження від ренесансних і барокових кахлів чи скульптури Речі Посполитої. Показані впливи мистецтва Відродження і бароко Заходу на художню кераміку столиці козацької держави у період найвищого піднесення міста за І. Мазепи. Стаття багато ілюстрована фото й гіпотетичними комп’ютерно-графічними реконструкціями цілих кахлів Батурина, Польщі та горельєфів путті Італії Нового часу.

     Ключові слова: янголи-путті, керамічні пічні кахлі, скульптурні рельєфи, впливи мистецтва Відродження і бароко, палац Гончарівки, Батурин, Україна, Польща, Італія.

 

     25 років Батуринська археологічна експедиція Національного університету «Чернігівський колегіум»  ім. Т.Г. Шевченка проводила розкопки пам’яток гетьманської столиці у м. Батурині Чернігівської обл. Великомасштабна війна Росії проти України припинила там стаціонарні польові дослідження від 2022 р.

     З 2001 р. проєкт історико-археологічного вивчення Батурина XVII–XVIII ст. спонсорують Канадський інститут українських студій (КІУС) Альбертського університету в м. Едмонтоні та Дослідний інститут «Україніка» у м. Торонто в Канаді [1]. Цей проєкт є у складі Центру українських історичних досліджень ім. Петра Яцика при Торонтському відділі КІУС (https://www.ualberta.ca/canadian-institute-of-ukrainian-studies/centres-and-programs/jacyk-centre/baturyn-project.html). Колишній директор КІУС, видатний історик гетьманської держави проф. Зенон Когут заснував Батуринський проєкт 2001 р. і керував ним до 2015 рр. Він лишається його авторитетним академічним дорадником. Головою Батуринської археологічної експедиції є науковий співробітник Національного історико-культурного заповідника «Гетьманська столиця» у Батурині археолог Юрій Ситий. У 2001–2013 рр. Володимир Мезенцев брав участь у розкопках цього міста як співкерівник експедиції і є виконавчим директором Батуринського українсько-канадського археологічного проєкту КІУС в Торонто.

     В ході масштабних розкопок у Батурині в 1995–2021 рр. зібрано одну з найбільших в Україні колекцій пічних кахлів XVII–XVIII ст. У серії раніших буклетів та статей автор розглянув знайдені там кахлі з гербами гетьмана Івана Мазепи (1687–1709 рр.), генерального писаря Пилипа Орлика, фігурами козаків та європейських офіцерів і жовнірів до зруйнування Батурина російським військом у 1708 р. [2]. 2023 р. він у співавторстві з З. Когутом та Ю. Ситим видав у Канаді та США науково-популярні буклет і статті про образи янголів на кахлях Мазепиної столиці [3]. В буклеті детально описані та проаналізовані найбільші й краще збережені фраґменти пічних кахлів Мазепиної доби з рельєфами голів янголів-путті («putti» італійською мовою) без тіла, лише з розпростертими крилами, які виявлені у Батурині дотепер й зберігаються в експозиції його Музею археології та фондах Національного заповідника «Гетьманська столиця» (рис. 1–7). Він є першою спеціальною працею, присвяченою дослідженню ранньомодерних кахлів України з цим мотивом.

     Ця стаття уперше детально порівняє найповніші зображення янголів та їхнього декору на пічних кахлях Мазепиної столиці до 1708 р. і на кахлях, керамічному посуді, скульптурних рельєфах та інших творах мистецтва України, Польщі та Італії Нового часу. Автор спирається на свої натурні обстеження і фото кахлів Батурина, цих виробів та пам’яток скульптури, зроблені під час дослідницьких подорожів до міст Кракова, Любліна, Риму, Флоренції та Пістої у 2014, 2015, 2018 рр. Статтю ілюстровано світлинами оригінальних кахлів та аналогічних горельєфів путті, промальовками рельєфів кахлів, фотоколажами й комп’ютерно-графічними реконструкціями трьох найважливіших цілих екземплярів з облицювання печей головної резиденції І. Мазепи та тогочасних жител міщан Батурина (рис. 1–7, 9–21). Графіка виготовлена учасником Батуринського археологічного проєкту, істориком і художником Сергієм Дмитрієнком (Чернігів).    

     Автор врахував консультації та відгуки на вищезгаданий буклет 2023 р. відомого історика Гетьманщини, доцента Київського національного університету ім. Т.Г. Шевченка к.і.н. Олексія Сокирка, учасниці розкопок у Батурині та дослідниці його ранньомодерних керамічних виробів, наукової співробітниці Інституту археології НАНУ к.і.н. Людмили Мироненко, вченої секретарки Національного історико-культурного заповідника «Гетьманська столиця» к.і.н. Наталії Саєнко та завідувачки його відділом археології Каріни Солдатової. Щиро дякую цим колегам за важливу співпрацю.

     Вірогідно, між 1696 р. та 1700 р. І. Мазепа спорудив свою головну муровану резиденцію на околиці Батурина Гончарівка. Його палац пограбувало й спалило царське військо під час розорення гетьманської столиці у 1708 р. Багаторічні розкопки залишків споруди та спроби реконструкції її архітектури й декору показали, що вона була багатоповерховою і найбільш амбітною й ошатно прикрашеною світською будівлею Мазепиної столиці за стилем центральноєвропейського бароко [4]. Як покажемо, це узгоджується з висновком нашої статті про польські впливи на зображення янголів на пічних кахлях палацу Гончарівки.   

      Археологічні дослідження його решток знайшли уламки розкішно орнаментованих різнобарвних і монохромних ґлазурованих та теракотових пічних кахлів біля 30 різновидів, за підрахунком Ю. Ситого [5]. Він і Л. Мироненко справедливо вважають кахлі та усі керамічні оздоби головного Мазепиного осідку цінними зразками декоративного мистецтва України рубежу XVII–XVIII ст. Але їх виготовили не батуринські майстри, а найкращі кахлярі козацької держави, яких гетьман запросив з Києва [6]. Ю. Ситий і автор вважають, що кахлі та інші керамічні прикраси палацу Гончарівки представляють провідну школу архітектурної майоліки Києва 1690-х рр. (рис. 1–5) [7].

     Під час розкопок залишків палацу та сусідніх споруд Мазепиного маєтку виявили значну кількість фраґментів прямокутних поясних пічних кахлів з образами янголів типів 72, 72-А і 72-Б, за типологією Ю. Ситого таких виробів ранньомодерного Батурина. Кілька найбільших, краще збережених та інформативних уламків детально описано і проаналізовано у нашому буклеті 2023 р. [8]. Тут їхній розгляд скорочено і зосереджено на рисах дизайнів янголів, які мають західні аналогії.

     За підрахунками Л. Мироненко та С. Дмитрієнка, цілі кахлі цих типів мали довжину 20–24 см, ширину 12–13,4 см і товщину з румпою 4,5 см. Їхні рельєфи подібні, але не ідентичні, бо ці типи кахлів явно відтиснули у незначно відмінних різьблених дерев’яних формах. Найдорожчі кахлі розписані білою, жовтою, коричневою, бірюзовою і темно-синьою (тло) поливою, а дешевші є теракотові, не покриті емаллю. Нерідко тільки передні фасади груб складали з ґлазурованих кахлів, а бічні – з теракотових.

     На цих кахлях палацу Гончарівки стилізовані видовжені обличчя янголів вкриті білою поливою і мають по-дитячому повні щоки. На теракотових різновидах щоки більш опуклі, а підборіддя неприродно витягнуто (рис. 1–5). На деяких фраґментах ґлазурованих кахлів типу 72-А рельєфи та поліхромні розписи янголів більш дбайливо виконані та вдалі художньо, реалістичні, миловидні, індивідуальні та ближчі до іконографічних. Обриси щік і підборіддя там в міру натуральні (рис. 1–3).

      На усіх кахлях з янголами печей Мазепиної головної ставки німби над головами відсутні. Стилізоване довге волосся жовтої емалі злегка в’ється і внизу закручено кулькоподібними кучерями. Відзначимо, що на полив’яних та теракотових екземплярах у центрі над лобом волосся зібрано помітною півкулею (рис. 1, 4). Нижче покажемо, що такої характерної деталі не мають зачіски янголів на інших кахлях Батурина, Києва та відомих творах мистецтва Гетьманщини.

     На гончарівських кахлях з янголами з боків та здолу їхні голови оточені півкільцем стилізованих рельєфних крил, як віялом. Там на довгі загострені на кінцях пера біля голів накладено ряд короткого пір’я з заокругленими завершеннями. На ґлазурованих кахлях довгі пера білі, а короткі вкриті бірюзовою поливою з жовтою окантовкою по краям крил.

     Нижні кути кахлів типів 72 і 72-А оздоблені стилізованими рельєфними лілеями. Різнокольорову композицію янгола з кутовими квітками розміщено на фоні кобальтової емалі. С. Дмитрієнко ретельно обстежив барви, промалював контури рельєфів знайдених уламків цих типів й підготував гіпотетичні кольорові реконструкції цілих полив’яної поліхромної та теракотової кахлів з описаною композицією техніками фотоколажу і комп’ютерної графіки (рис. 2, 3, 5). Наприкінці статті порівняємо кахлі з янголами Батурина з аналогічними сюжетами на ранньомодерних пічних кахлях і горельєфах в уборі споруд Західної України, Польщі та Італії (рис. 9–21).

     Окрім гетьманського маєтку на Гончарівці, менші фраґменти теракотових кахлів з янголами типу 72 виявили під час розкопок 2018 р. решток жител козаків чи міщан Мазепиного часу на північ від нього, на околиці «Дорога», поблизу готелю «У гетьмана». За Ю. Ситим, 1996 р. уламки кахлів цього типу також знайшли на території колишньої фортеці Батурина, у центрі Майдану гетьманської слави та коло Воскресенської церкви 1803 р. [9]. Він гадає, що після спорудження дорогих кахляних печей гончарівського палацу київськими майстрами вони чи залучені місцеві кахлярі виготовляли копії дешевших теракотових пічних кахлів з рельєфами янголів на замовлення мешканців фортеці та околиць Батурина (рис. 4, 5). За авторитетним прикладом такого оформлення прегарного палацу гетьмана цей мотив поширився в обличкуванні кахляних печей населення Мазепиної столиці на початку XVIII ст. до її розгрому 1708 р. [10].

1993 р. на терені фортеці Батурина, у садибі по вул. Партизанській, 32, випадково знайшли теракотову карнизну кахлю з відмінними рельєфами янгола та декору (рис. 6). Вона експонується у Музеї археології Батурина і була представлена на виставці «Україна-Швеція» в Українському музеї Нью-Йорку в 2010 р. [11].

Ю. Ситий виділив цю кахлю як окремий тип 60 і разом з Л. Мироненко датує добою правління І. Мазепи. Археолог міркує, що кахля походить з печей тогочасних жител, рештки яких частково розкопали на названій вулиці та сусідньому обійсті. Зразків такого типу більш ніде не виявили у Батурині та на Гончарівці.

За розмірами і своєрідною репрезентацією янгола зі стрічкою ця кахля значно відрізняється від зображень на вищеописаних поясних полив’яних і теракотовій кахлях з рудої глини типів 72, 72-А та 72-Б від груб гончарівської вілли (порівняй рис. 1–7). Розглядувана карнизна кахля зроблена з білої глини і має S-видний профіль з випуклою нижньою частиною. Її лицьова сторона обмежена товстими бортиками зверху й знизу. На жаль, втрачено лівий край кахлі з великою часткою правого крила янгола і орнаментальним мотивом. Габарити вцілілої більшої половини деталі з румпою є 20,5 х 12,4 х 5,5 см.

     Там повністю збереглось стилізоване округле обличчя янгола без звичайних пухких щік зі слабо виділеним підборіддям, малими напівкруглими вухами й коротким волоссям. На кахлях з янголами з палацу Гончарівки, як і на відомих західних пічних кахлях та горельєфах путті, вух не показано, бо їх там закривають довгі кучері (порівняй рис. 1–7, 9–21). Над лобом кахлі з фортеці Батурина простежуються тонкі прямі рельєфні смуги, що, правдоподібно, передають волосся, гладко зачесане вбоки від проділу посередині голови. Там відсутнє центральне округле підвищення зачіски, яке мають янголи на кахлях типів 72 і 72-А з головної резиденції І. Мазепи (рис. 1, 4).

     Замість цього, на нашу думку, на кахлі типу 60 над чолом янгола умовно передано рельєфом передній край порівняно невеликого плаского німбу, як горизонтального диску поверх його голови (рис. 6, 7). Така форма і положення німба-ореола янголів та святих не властиві православній іконографії, але зустрічаються у католицькому сакральному малюванні з тримірними зображеннями та скульптурі у реалістичній манері (наприклад, рис. 8). Нагадаємо, що німби не показані над головами янголів на кахлях типів 72 і 72-А. Однак у статтях дослідниць пічних кахлів України та Києва на малюнках екземплярів XVI–XVIII ст. з головами янголів і розставленими крилами позначені округлі чималі вертикальні німби навколо їхніх голів [12]. Такі німби, прийняті у православному іконописі, бачимо також над головами янголів на деяких ґравюрах, майолікових тарелях, керамічних вставках екстер’єрів церков та срібних шатах ікон Гетьманщини кінця XVII – середини XVIII ст. [13]. На багатьох інших репрезентаціях голів путті з двома розведеними крилами у мистецтві України, як і Заходу, Нового часу німби відсутні (наприклад, рис. 1, 4, 9–21).

     На батуринській кахлі типу 60 шиї та плечей янгола не передано. Стилізовані невеликі крила з рельєфними перами з гострими кінцями витягнуті по боках від його голови. Верхнього ряду коротких заокруглених пер там немає. Під головою внизу пера не зображені на відміну від розміщення пір’я крил з трьох сторін віялом на кахлях з янголами гончарівського палацу (порівняй рис. 1–7).

     На розглядуваній кахлі з фортеці Батурина замість пер нижче голови янгола півкільцем звисає стилізована рельєфна вузька стрічка з трьома поздовжніми складками, як щілинами. Нагорі стрічка огортає вужчі основи обох крил обабіч голови. На жаль, на вцілілих центральній і правій частинах кахлі нижні й бічні рельєфні орнаментальні мотиви значною мірою збиті та малорозбірливі. За нашою візією, на основі західних аналогій, стрічка за обома крилами спускається, і нижче них два кінця похило спадають вниз, як стилізовані шалі з трьома поздовжніми складками. Здогадно, на вцілілій правій половині кахлі над нижнім бортиком шаль вигибається дугою вправо й хвилястою смугою підноситься вверх. Нагорі біля правого краю кахлі шаль умовно перекинута через опору і її кінець похило звисає до нижнього бортика (рис. 7). Нижче опишемо схоже драпірування голів та крил путті стилізованими стрічками, складчастими шалями й ґірляндами на пічних кахлях і багатьох горельєфах в опорядженні архітектури Галичини, Польщі та Італії Нового часу (порівняй рис. 6, 7, 11–15, 18:2,3, 20, 21).

     Тут надруковано гіпотетичну реконструкцію автора цілої білоглиняної теракотової карнизної кахлі типу 60, яку виконав технікою комп’ютерної графіки С. Дмитрієнко (рис. 7). Останній підрахував, що вона мала повну довжину 28 см і ширину 12,5 см. Подібно встановила розміри цієї цілої кахлі Л. Мироненко: 27 х 13 см. Так, карнизна кахля типу 60 була значно довшою, ніж пояскові кахлі з янголами груб резиденції І. Мазепи на Гончарівці, 20–24 см. 

     За дизайном округлого обличчя й зачіски янгола, здогадною латинською формою німба над його головою, облямівкою її та крил здолу дугами стилізованих стрічки чи шалі кахля типу 60, знайдена на фортеці Батурина, унікальна серед відомих нам керамічних виробів та інших творів мистецтва Гетьманщини Мазепиної доби з таким мотивом. Автор і С. Дмитрієнко вважають, що ця кахля чи її матриця була завезена з католицьких країн Заходу, або її українські майстри скопіювали композицію путто та його декор з європейських кахлів, скульптури, чи малювання XVII – початку XVIII ст. Провідна спеціалістка з кахлів козацької доби к.і.н. Лариса Виногродська (Інститут археології НАНУ) допускає таке копіювання сюжетів західного мистецтва українськими кахлярами та імпорт кахлів і матриць до ранньомодерної України [14].

Можна також гадати, що козак чи міщанин прикрасив опалювальний пристрій своєї хати теракотовою кахлею з янголом типу 60 за тою самою модою, як інші мешканці фортеці та околиць Батурина використовували теракотові пічні кахлі типу 72 (рис. 4–7). Вище вказувалось, що аналізований мотив поширився у гетьманській столиці з чепурного оздоблення груб палацу І. Мазепи на Гончарівці.

     За нашими дослідженнями зображень янголів-путті у мистецтві козацької України, окрім Батурина, вони натепер надійно відомі на керамічних кахлях і посуді XVI–XVIII ст. тільки у Києві. Як вказувалось вище, за версією Ю. Ситого і автора, на замовлення І. Мазепи, довершені київські кахлярі оформили його гончарівську віллу керамічними деталями разом з пічними кахлями з образами путті. Однак ранньомодерних кахлів з цим сюжетом, тим більш Мазепиного часу, в Києві знайшли значно менше, ніж у Батурині.

     Наприклад, такі артефакти XVI ст. виявили під час археологічних досліджень на території Києво-Печерської лаври [15]. Також у колекції кахлів XIV–XVIII ст. Національного музею історії України є пояскова прямокутна кахля з рельєфом голови янгола з розпростертими крилами барокового стилю XVIII ст., знайдена у Києві. За її малюнком, рішення крил там з рядом довгих пер, загострених на кінцях, і коротких, заокруглених, біля голови й здолу схоже до такого на кахлях типів 72, 72-А і 72-Б з печей палацу Гончарівки. Відміною цього київського екземпляра є невеликий округлий німб навколо голови янгола, характерний для православної іконографії [16].

     В ході розкопок залишків знесених Михайлівського Золотоверхого собору 1113 р. та будівель Вознесенського монастиря XVI–XVIII ст. на Печерську в Києві виявили фраґменти керамічних майолікових поліхромних тарелів і блюд XVII–XVIII ст. з малюнками й ґравіруванням стилізованих голівок янголів з розставленими крилами по краях посудин. Вони подібно мають тонкі німби навколо голів й схематично передані ряд довгих, звужених на завершеннях, пер крил та коротке пір’я з заокругленими кінцями з боку голів [17].

     За володіння Центральною Україною Річчю Посполитою запрошені ренесансні митці прикрасили скульптурами й малюнками двокрилих путті князівські поховальні споруди у головних соборах Києва наприкінці XVI ст. та на початку XVII ст. Реалістичні горельєфи голів путті з розгорнутими крилами оздоблювали капітелі колон розкішного мармурового надгробка над саркофагом князя Костянтина Острозького, гетьмана Великого князівства Литовського, встановленого в Успенському соборі Києво-Печерської лаври 1579 р. Скульптор Себастян Чесек зі Львова створив надгробок у дусі пізнього італійського Відродження. Цей визначний твір мистецтва загинув разом з собором, який підірвали радянські власті у 1941 р. Однак 2016 р. литовські та українські реставратори і скульптори виготовили макет надгробка князя у первинному вигляді [18].

     У східній частині північної зовнішньої ґалереї Софійського собору Києва, на ліпному пофарбованому порталі понад входом до усипальниці княжої доби збереглись малюнки стилізованих голів трьох путті з розведеними крилами. Цю усипальницю перебудували й розписали в процесі реконструкції собору київським митрополитом Петром Могилою у 1633–1647 рр. із застосуванням архітектурних форм та декору Відродження [19]. Для відновлення занепалих церков Києва княжого періоду він запросив з Кракова італійських і польських архітекторів та декораторів на чолі з відомим італійським зодчим і художником Октавіано Манчіні [20]. На тому порталі Могилиного часу усі три малюнки путті мають вищеописані дизайни стилізованих крил з довгими перами та верхнім рядом короткого пір’я з заокругленими кінцями з боку голів [21].

     Найбільше репрезентацій голів янголів з двома крилами обабіч міститься на ґравюрах стародруків, виданих у Києві та Чернігові від середини XVII до початку XVIII ст., особливо за реґіменту І. Мазепи [22]. Їхні образи увінчують чотири композиції родового герба гетьмана «Курч» на мідьоритах 1691, 1696, 1697 і 1708 рр. [23]. Там обличчя й кучері янголів виконані досить реалістично, а крила стилізовані у бароковому стилі. Великий німб православної іконографічної традиції описує тільки стилізовану голову янгола на ґравюрі Євангелія арабською мовою, виданого коштом І. Мазепи у м. Алеппо в Сирії 1708 р.

На багатьох ґравюрах видань Києва і Чернігова XVII – початку XVIII ст. поширена трактовка стилізованих крил янголів з довгими гострими на кінцях та короткими рядами пер біля їхніх голів схожа до рельєфів двошарових пер крил на кахлях типів 72, 72-А і 72-Б палацу Гончарівки [24]. Такі зображення крил янголів без німбів бачимо ще на ґравюрних композиціях і орнаментальних заставках сторінок Великого Требника, підготовленого П. Могилою й надрукованого у Києво-Печерській лаврі 1646 р. [25].

     Рельєфи двокрилих путті зустрічаємо також на виробах металопластики козацької доби. До прикладу, їхні рельєфи є на кутах срібної позолоченої оправи Євангелія 1701 р. та на коштовній шаті ікони Божої Матері Дігтярівської рубежу XVII–XVIII ст., фундованих І. Мазепою. Більший рельєф янгола, що нагорі ризи, показано з напівкруглим німбом за його головою. Комбінація пер на крилах там близька до такої на гончарівських кахлях.

     У заповіднику «Гетьманська столиця» в Батурині зберігається раритетна ікона Богородиці з Христом-Немовлям. Вона, вірогідно, датується Мазепиним часом і могла належати цьому гетьману. На її кутах досить реалістично вирізьблені та розмальовані горельєфи чотирьох голів янголят без німбів зі стилізованими розставленими крилами у бароковому стилі з народним колоритом. 

     Численні датовані українські ґравюри, срібні оправа Євангелія та шата ікони і описані кахлі з репрезентаціями голів янголів з двома крилами від обличкування груб осідку І. Мазепи на Гончарівці та осель мешканців фортеці й околиць Батурина свідчать про популярність цього сюжету в світському і релігійному мистецтві козацької держави за його правління. Правдоподібно, гетьман полюбляв і сам замовляв передати їхні образи на своїй геральдичній емблемі в ілюстраціях видань Києва, Чернігова та Алеппо, на фундованих ним творах торевтики і пічних кахлях головної столичної ставки (рис. 1–5). Він міг широко використовувати мотив путті ренесансної традиції як данину розповсюдженій тоді на Заході та у Києві мистецькій моді й прояв його європейської культурної орієнтації [26].

     Однак на відомих зображеннях янголів на київських кахлях, тарелях, розписах Софійського собору, численних ґравюрах, іконах та їхніх шатах козацької держави не знаходимо явних підвищень на завершенні зачісок понад лобом, які описані на пічних кахлях типів 72 і 72-А гетьманського обійстя на Гончарівці (рис. 1, 4). На цих творах мистецтва Мазепиного і ранішого періоду також відсутні будь-які декорації голів чи крил янголів у вигляді стрічок та шалей, котрі фігурують на унікальній кахлі типу 60, знайденій на фортеці Батурина і віднесеній до імпортів з Заходу (рис. 6, 7).

     Лише стилізовані стрічка й довгі тканини з поздовжніми складками символічно огортають крила горельєфів тинькових янголів без німбів, які збереглись на фасадах першого ярусу дзвіниці Софійського собору в Києві та Спасо-Преображенського собору Мгарського монастиря під м. Лубнами Полтавської обл. Проте це пізньобарокове ліплення запровадили там у 1740–1750-х рр. [27]. Тому воно не слугувало взірцем київським і батуринським майстрам кахлів до зруйнування гетьманської столиці 1708 р.

     За І. Мазепи ці кахлярі могли наслідувати вищезгадані мармурові горельєфи і малюнки путті в інтер’єрах Успенського й Софійського соборів Києва, а також їхні репрезентації з довгими та короткими заокругленими перами крил на українських і європейських ґравюрах, ілюстраціях стародруків, іконах, світському живописі, художніх металі та кераміці. Можна гадати, що вони були обізнані з пічними кахлями, їхніми матрицями, чи горельєфами путті в уборі споруд Польщі й тим більш Правобережної України під управлінням Речі Посполитої (наприклад, рис. 9–15). Це припущення ґрунтується на наступних широких порівняннях дизайнів і декору янголів на кахлях Мазепиної столиці з західними аналогіями.

     Л. Виногродська справедливо твердить, що їхні зображення на кахлях ранньомодерної України запозичили з прототипів Заходу в XVI ст. [28]. Дослідниця архітектурної кераміки Києво-Печерської лаври вважає, що знайдені там пічні кахлі з путті XVI–XVII ст. перейняли цей мотив з польського мистецтва [29]. Л. Мироненко з підставою відзначила стилістичну близькість батуринських кахлів з янголами, як до київських зразків межі XVII–XVIII ст., так і до європейських [30]. Розвиваючи озвучені погляди, розглянемо приклади інтерпретації образів путті на пічних кахлях і творах скульптури Західної України, Польщі та Італії Нового часу (рис. 9–21).

     Мотив янголів-путті без тіла, лише з головою і двома розпростертими крилами, не був прийнятий у православній іконографії Візантії та Київської Русі. Він виник у сакральному мистецтві раннього Відродження Італії, первинно у м. Флоренції XV ст. (наприклад, рис. 16) [31]. З Італії путті як релігійний символ і все частіше як суто орнаментальний елемент разом зі стилістикою Ренесансу, маньєризму, бароко та рококо розповсюдились у культовій і світській скульптурі та малюванні цілого християнського світу в XVI–XVIII ст. Тоді цей сюжет поширився переважно через Польщу в Україну. Він набув популярності у скульптурному й малярському декорі костелів, православних церков, кляшторів, замків, палаців, надгробків і саркофагів, а також в іконописі, світському живописі, книжковій графіці, металопластиці та майоліковому столовому посуді західноукраїнських земель і козацької держави.

     У XVI–XVII ст. запрошені італійські зодчі, скульптори і маляри розбудували й прикрасили замок польських королів на Вавелі, сакральні, житлові та поховальні споруди Кракова за «італійським кшталтом». Вони оздобили їх численними різьбленими кам’яними, ліпними й позолоченими горельєфами та розписами голів путті з двома розставленими крилами здебільше у реалістичній манері пізнього Відродження і маньєризму (наприклад, рис. 12–15) [32]. Тоді ж італійські маестро та їхні польські й українські помічники і учні брали участь у спорудженні, укріпленні та оформленні мурованих храмів, монастирів, замків, палаців, кам’яниць і надгробків знаті у Львові, Дрогобичі, Жовкві, Збаражі, Острозі, Києві та інших містах України за польської влади [33].  

     Стилістика італійських Ренесансу, маньєризму і бароко виразно відбилась на рельєфах і розписах емаллю путті на ранньомодерних пічних кахлях Польщі та Галичини. До прикладу, на Львівщині й Тернопільщині знайшли значну кількість пояскових, карнизних та коронкових пічних кахлів з рельєфами стилізованих і реалістичних голів янголів з двома крилами XVI – початку XVIII ст. За оцінкою дослідників, їхня іконографія та композиція подібні до таких на кахлях Середньої Наддніпрянщини, Польщі й Білорусі того часу [34]. Але ці кахлі Галичини у складі Польського королівства є теракотові чи вкриті найбільш поширеною зеленою поливою. За їхніми опублікованими фото, дизайни і техніка стилізованих зразків виглядають скромнішими, ніж найдорожчі поліхромні ґлазуровані кахлі типу 72-А з облицювання груб головної резиденції І. Мазепи.

     У каталозі кахлів з колекції Музею історії міста Кракова надруковано знімки двох великих уламків керамічних карнизних (ґзимсових) кахлів кінця XVI ст. з печей «Кам’яниці гетьманської» тодішньої столиці польсько-литовської держави. На обох є однотипні, відносно реалістичні, напівоб’ємні видовжені голівки путті без німбів, зі стилізованими короткими крилами мілкого рельєфу. На більшому фраґменті обличчя й крила забарвлені білою поливою, очі та короткі кучері жовтою, тло темно-синьою, а верхні та нижні рельєфні рамки зеленою. Там довгі пера перекриті одним-двома шарами короткого пір’я з гострими кінцями з боків та здолу від їхніх голів [35]. Комбінацію довгих і коротких пер спостерігаємо на крилах путті у багатьох ранньомодерних кахлях з музеїв старожитностей Кракова (наприклад, рис. 10).

     Ці два екземпляри, вочевидь, представляють найвищий розквіт кахлярства того міста протягом XVI ст. [36]. За набором і розподілом кольорів емалі вони схожі до пічних кахлів з янголами типу 72-А з палацу Гончарівки. Співпадає жовтий колір їхнього волосся. На усіх розглянутих ранньомодерних польських поліхромних пічних кахлях з рельєфами путті їхні обличчя та крила вкриті білою ґлазур’ю, а фон – кобальтовою, і відсутні німби, як на гончарівських зразках (порівняй рис. 1–3, 9, 10). 

     У каталозі кахлів Музею історії Кракова опубліковано світлину великої частини керамічної карнизної кахлі з янголом першої половини XVII ст., виявленої на міській дільниці Казімеж [37]. Реалістична манера високого рельєфу його округлого обличчя і  довгих жовтих кучерів продовжує ренесансну традицію. Крила по боках дуже стилізовані й зменшені та разом з обличчям так само вкриті білою поливою, а очі й тло – синьою. Листовидні коротші пера нагорі там накладені на довгі, звужені на кінцях.

     Уламок хронологічно й стилістично близької керамічної пічної кахлі знайшли у процесі розкопок решток ранньомодерного шляхетського маєтку в с. Дзвоново Вагровецького повіту Великопольського воєводства у 2015 р. Там повністю збереглась голова, позбавлена німбу, та частки обох малих стилізованих крил путто невисокого рельєфу, забарвлені разом з його зачіскою білою емаллю. Фон традиційно темно-синьої ґлазурі. Ця кахля має аналогії в археологічних матеріалах Великопольщі першої половини XVII ст. [38].

На тому фраґменті у стилі маньєризму чи раннього бароко дбайливо передані дрібні рельєфні деталі видовженого обличчя з коротким волоссям. Опуклі масивні щоки й виділене витягнуте підборіддя путто там схожі до таких на обличчях янголів на барокових пічних кахлях типів 72 і 72-А Мазепиної головної ставки.

     Для порівняння зображень янголів на кахлях Батурина автор спирається також на власні обстеження й фото аналогічних експонатів з багатих збірок кахлів музеїв старожитностей Кракова і м. Любліна в Малопольщі у 2014 р. та 2015 р. (рис. 9–11).

     В експозиції Національного музею у Кракові виставлена майже ціла реставрована видовжена поясна керамічна полив’яна пічна кахля XVII – початку XVIII ст. з образом путто без німбу на кобальтовому тлі (рис. 9) [39]. Його голова напівоб’ємна з досить реалістичним і деталізованим хлопчачим обличчям з опуклими щоками. Воно вкрите білою ґлазур’ю, а коротке кучеряве волосся, очі, брови та рот – темно-брунатною.

     Широко розтягнуті два мілко-рельєфні крила білої емалі з дрібними синіми плямами й смугами, які умовно передають пера з гострими кінцями. Короткого пір’я в основі крил там не показано. Але розмір і форма крил там ближчі до таких на кахлях з янголами типів 72 і 72-А з Гончарівки. Подібно до останніх, по краях та зверху розглядувана польська кахля орнаментована стилізованими довгими вигнутими стеблами і квітами з білими й жовтими пелюстками та завитками у бароковому дусі (порівняй рис. 1–5, 9).

Більш відрізняються від цих зразків Батурина численні карнизні, переважно двоколірні, кахлі, що зберігаються у фондах Національного музею Кракова. Там високі рельєфи голів без німбів і крила путті більш стилізовані, узагальнені та спрощені, часто грубувато розмальовані білою поливою на темно-синьому фоні у наївній манері (наприклад, рис. 10). На деяких кахлях обличчя й довге волосся передані майже гладкими, без деталізації, тільки з очима, позначеними синіми плямками. Лише щоки звичайно опуклі й виступають.

     Однак звертають увагу горбковидні виступи на завершенні зачісок путті на багатьох синьо-білих карнизних польських кахлях. Нагадаємо, що схожі напівкулі у центрі поверх довгого волосся над чолом янголів є на усіх кахлях типів 72 і 72-А з Гончарівки. Як і там, на деяких різновидах карнизних польських кахлів витягнуті білі крила путті мають поверх довгих пер ряд коротких із заокругленими кінцями (порівняй рис. 1–5, 10).

     На наш погляд, ці синьо-білі карнизні кахлі зі спрощеними рельєфами янголів із сховищ Національного музею Кракова датуються другою половиною XVII – початком XVIII ст., коли кахлярство Польщі переживало занепад [40]. Тоді на колористику ґлазурі барокових кахлів почали впливати модні у тогочасній Європі керамічні та фаянсові облицювальні плитки й столовий посуд Голландії, які частіше розписані дорогою кобальтовою і білою емаллю. У середині та другій половині XVIII ст. в Речі Посполитій та Україні пічні кахлі, розмальовані орнаментами й сюжетами у стилістиці пізнього бароко і рококо, робили вже гладкими, без рельєфу [41].

     Можна припустити, що київські та батуринські декоратори кахлів з рельєфами янголів Мазепиної доби запозичили фасони їхніх довгих зачісок, увінчаних у центрі напівкруглими підвищеннями, та форми стилізованих двошарових крил з верхніми, короткими заокругленими, і нижніми, довгими, перами з зображень путті на барокових кахлях Польщі (рис. 10, 11). Однак ближчими аналогіями кахлям з цим мотивом груб палацу Гончарівки вбачаємо поліхромні полив’яні вироби з більш реалістичними, майстерними й детальними рельєфами голів путті зі схожим набором та розподілом кольорів за стилями пізнього Відродження, маньєризму і раннього бароко кінця XVI – першої половини XVII ст. головно з колекцій музеїв Кракова, які описані вище.

     Л. Мироненко також гадає, що І. Мазепа у декорі печей своєї гончарівської резиденції надихався, скоріше, ренесансними зразками [42]. Подібно дослідники пічних кахлів з фігурами кінних озброєних козаків Центральної України XVII–XVIII ст. вважають найбільш близькими до них за типологією та іконографією кахлі з репрезентаціями вершників-лицарів Центральної Європи, насамперед Польщі, Богемії та Литви, ґотичного стилю XV–XVI ст. [43].

     У Музеї історії міста Любліна експонується половина кахлі-коронки, вкрита зеленою ґлазур’ю, від завершення груби. Вона мала форму фігурного барокового фронтону будинку з фланкуючими волютами (рис. 11).

     Там збереглись високий рельєф голови путто без німбу з малим стилізованим фігурним лівим крилом. Ліва частина кахлі з його правим крилом втрачена. Рельєф витягнутого обличчя виконано у манері народного примітивізму. Його підборіддя помітно виділено, а округлі щоки виступають більше реальних пропорцій. Подібні риси обличчя спостерігаємо на багатьох описаних вище рельєфах янголів у дусі маньєризму й бароко на кахлях Польщі та Гончарівки.

     На розглядуваній коронковій кахлі довге хвилясте волосся зібрано нагорі округлим підвищенням, як копицею. Паралелі такій деталі на зачісках путті на барокових кахлях з фондів Національного музею Кракова та з гончарівської вілли згадувались вище (порівняй рис. 1, 4, 10, 11).

     Зауважимо, що на цій кахлі Любліна під головою путто півкільцем звисає вузька рельєфна стрічка, подібно як зображено на теракотовій кахлі з янголом типу 60, виявленій на фортеці Батурина (порівняй рис. 6, 7, 11). На люблінській кахлі вцілів кінець стрічки, навскісно спущений від вузької основи лівого крила біля голови.

     За бароковою стилістикою датуємо її серединою XVII – початком XVIII ст. Тож, за часом і відзначеними деталями композиції вона близька до рельєфів янголів на пічних кахлях палацу Гончарівки та особливо до типу 60 з вищеозначеними західними рисами дизайну й декору. Більш розлогі порівняння репрезентацій путті на ранньомодерних кахлях Польщі, Мазепиної столиці та на пізньобарокових керамічних майолікових фасадних вставках церков Києва та м. Переяслава Київської обл. див. у нашому буклеті 2023 р. [44].

     Аналогічні рішення й прийоми орнаментації голів, зачісок та крил путті знаходимо у ранньомодерному скульптурному оздобленні костелів і елітних надгробків Польщі, Західної України та Італії (наприклад, рис. 12–21).

     Так, понад арочними входами та порталами дверей кафедрального собору свв. Станіслава і Вацлава 1142 р. резиденції польських королів на Вавелі є тесані з каменю горельєфи голів повнощоких янголів без німбів (рис. 12). На довші пера стилізованих розпростертих крил в їхній основі накладено один-два ряди коротших пер з заокругленими кінцями чи листоподібної форми. На шиї символічно покладені стилізовані довгі тканини чи шалі з поздовжніми складками. Вони декоративно спускаються з основи крил, описують їх дугами здолу, зав’язані бантами на круглих опорах і звисають з них кінцями по боках композиції. Путті там мають довгі кучері, які над лобом піднесені помітною округлою копицею, а на деяких скульптурах неприродно здіймаються вгору гостроверхим чубом.

     Подібні зображення та оформлення кам’яних горельєфів голів, зачісок і розставлених крил янголів без німбів та їхне драпірування складчастими шалями завершують портал головного входу й ніши зі статуями чільного фасаду базиліки свв. апостолів Петра і Павла 1619 р. у Старому Місті Кракова (рис. 13). Позолочені тинькові чи дерев’яні горельєфи путті з відзначеними атрибутами збереглись також в інтер’єрі того храму (рис. 14). Ці високохудожні скульптури головних соборів тогочасної польської столиці створили запрошені італійські маестро у реалістичному стилі пізнього Відродження в XVI – на початку XVII ст. На фасадах ґотичного Маріацького собору того міста, понад нішами зі статуями, також розміщені різьблені кам’яні горельєфи голів ренесансних янголів з характерними круто піднятими над чолом чубами і стилізованими крилами з довгими та накладеними на них коротшими перами із заокругленими кінцями в їхній основі.

     У Старому Місті Кракова, в кам’яниці XIV ст. по вул. Сенатській, 7 (тепер приміщення «Кафе піанола»), понад входом є кам’яна перемичка порталу (“nadproż” польською мовою), датована початком XVII ст. Ця перевикористана деталь походить з міського костелу Усіх Святих XIII ст., розібраного 1838 р. Її вмонтували над входом до кам’яниці під час її реконструкції 1967 р. [45].

     На обох кінцях кам’яної перемички порталу вирізьблено стилізовані горельєфи путті у стилі маньєризму (рис. 15). Там рельєфна тонка стрічка петлею звисає під їхніми напівоб’ємними головами без німбів. Довгі кучері увінчані в центрі напівкулястим підвищенням, схожим на такі виступи над зачісками янголів на описаних вище барокових пічних кахлях з музеїв Кракова, Любліна і Батурина (порівняй рис. 1, 4, 10, 11, 15).

     Форми та великі пропорції крил обох путті на порталі, що горизонтально витягнуті над входом, нагадують крила янголів на кахлях типів 72 і 72-А з обличкування груб палацу Гончарівки. Як і там, на кам’яних рельєфах в основі крил короткі пера верхнього шару заокруглені на кінцях, а нижні, довші, пера мають гострі завершення.

     Горельєфи голів путті з розведеними крилами, які знизу облямовані дугою вирізьбленої товстої ґірлянди, прикрашають кам’яні надгробки знатної родини Монтелюпічів початку XVII ст. у Маріацькому соборі та капітелі пілястр в екстер’єрі барокового костелу св. Анни 1689 р. у Кракові. Різьблені розмальовані й позолочені реалістичні рельєфи голів янголів з розгорнутими крилами, котрі аналогічно здолу охоплені півкільцем у вигляді шалі з поздовжніми складками, милуються на п’єдесталах колон іконостасу 1618 р. костелу св. Марка цього міста [46].

     Кам’яні надгробки польського коронного гетьмана і воєводи київського Станіслава Жолкевського та членів його родини (1623–1636 рр.) у костелі св. Лаврентія в м. Жовкві на Львівщині між їхніми статуями декорують шість горельєфів реалістичних голів путті з розставленими крилами. На шиях тих янголів петлями звисають рельєфні стрічки, можливо, як оздоби чи ордени. Їхні довгі зачіски з піднесеними кучерями над лобом нагадують півкулясті виступи на волоссях янголів на кахлях типів 72 і 72-А з Гончарівки [47].

     В експозиції палацу-музею Кирила Розумовського 1799 р. в Батурині представлені три дерев’яні різьблені розмальовані скульптури голів янголів пізньобарокового стилю другої половини XVIII ст. Вони походять з вбрання інтер’єрів храмів Західної України. На розпростертих крилах одного з них коротші пера верхнього ряду накладені на довші з гострими кінцями. Довге волосся іншого стилізованого путті над чолом увінчано характерним округлим підвищенням [48]. Вище відзначались аналогії таким деталям на завершенні зачісок та трактуванню пір’я крил янголів на пічних кахлях і кам’яних горельєфах Гончарівки, Кракова, Любліна й Жовкви XVII–XVIII ст. (рис. 1–5, 10–15).

     Проведені порівняння дозволяють гадати, що скульптурні дизайни і декор голів, волосся та крил путті, включно з стилізованими драпіровками, впливали на рельєфи цього сюжету на керамічних кахлях Польщі та України. На нашу думку, композиції путті з піднятими кучерями над лобом, комбінаціями шарів довгих і коротких пер крил та їхне обрамлення дугами стрічок, складчастих шалей чи ґірлянд перенесли до скульптури тих країн запрошені митці з Італії в XVI–XVII ст. Далі покажемо приклади італійських скульптурних прототипів мотиву, що аналізується, на основі натурних спостережень та знімків  автора у 2014 р. і 2018 р. (рис. 16–21).

     На ренесансній капітелі, яка підтримує кафедру XV ст. на фасаді собору св. Стефана м. Прато регіону Тоскани, вирізьблено горельєф голови путто з розставленими крилами. Тонка ґірлянда вигинається дугою під його головою, а її кінці плавно провисають під крилами [49].

     Реалістичний досконало витесаний і шліфований мармуровий горельєф ренесансного путто прикрашає інтер’єр базиліки Санта-Кроче 1294 р. у Флоренції (рис. 16). Видовжене миловидне класичне обличчя янголятка з пухкими дитячими щоками облямовано довгим волоссям, що в’ється. Над великим чолом кучері з чубчиком піднесені округлою купою. На розведених крилах вирізьблено довгі пера з заокругленими кінцями. З боків та знизу від голови показано два ряда коротших і малих округлих пер. Такі повнощоке обличчя, зачіска й крила флорентійського путто виглядають як високохудожній реалістичний ренесансний скульптурний прототип стилізованих спрощених, значно менших й пласкіших рельєфів янголів на описаних вище керамічних пічних кахлях палацу Гончарівки та з музеїв Кракова і Любліна (порівняй рис. 1–5, 9–11, 16, 20). Усі розглянуті автором ранньомодерні горельєфи путті Італії, як і їхні зображення на архітектурі та кахлях Польщі й Гончарівки, позбавлені німбів.

     У вестибюлі будинку прокуратури (палаццо Преторіо) 1367 р. м. Пістої в Тоскані у XV ст. стіни оздобили керамічними рельєфними гербами у вінках, розписаними різнобарвною поливою [50]. Їхні композиції здолу доповнюють горельєфи погрудних фігур янголят, вкритих білою глазур’ю, у реалістичній манері раннього Відродження (рис. 17). Вони схожі на твори знаменитої флорентійської школи керамічної майолікової скульптури делла Роббіа XV – початку XVI ст. чи на їхні репліки [51]. Короткі зачіски деяких янголів подібно посередині голови над високим лобом здіймаються помітним горбком. Рельєфи їхніх крил традиційно завершені довгими перами з накладеними на них короткими нагорі в основі.

     Найбільше ранньомодерних кам’яних, ліпних, дерев’яних пофарбованих і позолочених горельєфів голів путті з розгорнутими крилами стилізованої та здебільше реалістичної манери знаходимо в декорі, переважно інтер’єрів, костелів, палаццо, Папської резиденції у Ватикані та в музейних експозиціях Риму (наприклад, рис. 18–21). Їхні голови високого рельєфу чи напівоб’ємні типово мають по-дитячому повні щоки, іноді гіпертрофовано збільшені. На стилізованих репрезентаціях облич зустрічаємо виділені підборіддя, що відзначено на деяких маньєристичних і барокових зображеннях янголів на пічних кахлях палацу Гончарівки та Польщі XVII ст. Як і там, довгі кучері римських путті нерідко зібрані посеред голови копицею чи стирчать вгору чубом над чолом, подекуди ненатурально (рис. 18, 19, 20:1, 21:1,2).

Майже усі їхні крила мають довгі пера, звужені чи гострі на завершеннях, та накладені на них коротші з заокругленими кінцями або лавроподібної форми в основі крил біля голів янголів. Іноді ближче до голів є також ряд найменших округлих пер, котрі близькі до короткого пір’я стилізованих двошарових крил янголів на кахлях типів 72 і 72-А з Гончарівки.

     Поширеними є оздоби горельєфів римських путті у вигляді товстих довгих ґірлянд з листя, квітів й плодів або вузьких тканин чи шалей з поздовжніми складками. Вони часто огортають їхні шиї зверху, похило звисають з основи крил, розлого вигинаються під ними, закріплені бантами на круглих опорах і з них спускаються складчастими кінцями по боках композиції. Вище описані подібні облямування кам’яних голів і крил янголів XVI–XVII ст. стилізованими вузькими шалями з поздовжніми складками італійського кшталту в уборі костелів Кракова (порівняй рис. 12–15, 18:2,3, 20, 21). 

     Ранньомодерні горельєфи путті в декорі архітектури Риму нерідко також оформлені стилізованими рельєфними тонкими складчастими стрічками. На деяких зразках вони тягнуться з під низу й середини крил, хвилясто в’ються зверху й здолу від них, ґірлянд чи шалей, умовно зав’язані пишними бантами на круглих чи інших опорах та інколи звисають за ними похилими кінцями. Порівняємо цей римський орнаментальний мотив з рельєфною тонкою стрічкою з поздовжніми складками, яка, за нашою реконструкцією, описує дугами голову й крила янгола, перекинута через опору і похило спадає кінцем по боках композиції на кахлі типу 60, знайденій на фортеці Батурина. Як вказано вище, аналогічно дуги стилізованих рельєфних тонких стрічок обрамовують знизу голови путті на бароковій кахлі з Музею історії Любліна та на маньєрістичних горельєфах порталу кам’яниці у Кракові (порівняй рис. 6, 7, 11, 15, 18:2, 20:1, 21).

     В інтер’єрах грандіозних папських базилік св. Петра 1626 р. у Ватикані та Санта-Марія-Маджоре в Римі стіни прикрашені виточеними з каменю горельєфами ренесансних путті без німбів. Від основи їхніх крил звисає різьблена товста ґірлянда з квітами. Вона півкільцем описує їхні голови здолу, подібно до дуг стрічок під головами янголів на тих кахлях з музеїв Батурина і Любліна та на горельєфах порталу в Кракові (порівняй рис. 6, 7, 11, 15, 18:3, 20:2).

     На стилізованому горельєфі путто у соборі св. Петра також передані ґірлянди під крилами та спущені обабіч голови кінці складчастих тканин. Його повні щоки окреслені, а довгі кучері піднесені вгору пасмами над лобом (рис. 18:3). На рафінованому артистичному реалістичному мармуровому горельєфі ренесансного путто в базиліці Санта-Марія-Маджоре налиті дитячі щоки також виступають. Його розставлені крила натуралістично вирізьблені з типовим поєднанням довгих пер, звужених на завершеннях, з накладеними в основі біля голови коротших з заокругленими кінцями та найменшого округлого пір’я (рис. 20:2).

     На стелі кафедрального собору Сан-Джованні ін Латерано у Римі розміщено масивний позолочений стилізований рельєф голови путто без німбу з розведеними невеликими крилами у бароковому стилі (рис. 21:3). Його повні щоки й підборіддя виділені. На крилах ряд коротких округлих і листовидних пер так само накладено на нижні довгі пера. Позолочені рельєфи у вигляді витягнутих тканин з поздовжніми складками обвивають вузькі основи крил, плавно вигибаються під ними і закріплені з боків композиції зі спущеними короткими кінцями. Обабіч голови з крил також умовно звисають довгі кінці складчастих тканин, але вони не з’єднуються дугою під нею [52]. Загалом ці облямівки крил римського путто подібні до реконструйованих дуг стилізованої стрічки чи шалі з поздовжніми складками на бароковій кахлі типу 60 з фортеці Батурина (порівняй рис. 6, 7, 11, 18:3, 21:3). Тож, відзначені риси дизайнів і декору голів, зачісок і крил янголів та їхніх драпіровок стилізованими стрічками чи шалями на описаних вище пічних кахлях України і Польщі XVI–XVIII ст. знаходять широкі паралелі на ранньомодерних горельєфах путті Італії.

     Проведені у статті розгляд пічних кахлів з янголами-путті Мазепиної доби, знайдених у Батурині, та порівняння з зображеннями цього мотиву на таких ранньомодерних виробах та інших творах мистецтва України, Польщі та Італії дозволяють зробити наступні висновки і припущення.

Автор підтримує й розвиває думки дослідниць кахлів України і Батурина Нового часу Л. Виногродської та Л. Мироненко про близькість репрезентацій янголів на кахлях Мазепиної столиці до європейських та про перенесення того сюжету в українське мистецтво з Заходу в XVI ст. [53]. Наш порівняльний аналіз показує подібність рельєфів голів янголів з розпростертими крилами на кахлях типів 72 і 72-А, які облицьовували груби палацу І. Мазепи на Гончарівці, та на польських пічних кахлях кінця XVI – початку XVIII ст. Вони також схожі за набором і розподілом кольорів поливи, особливо типовим покриттям голів та крил білою емаллю на темно-синьому фоні. Їхні обличчя звичайно мають повні щоки та іноді понад міру видовжене підборіддя. Німби над головами янголів на пічних кахлях головної столичної резиденції І. Мазепи, як і на обстежених ранньомодерних зразках Польщі, відсутні (порівняй рис. 1–5, 9, 10). 

     Рішення крил янголів з довгими та накладеними на них в основі короткими перами на кахлях гетьманського осідку на Гончарівці мають широкі аналогії серед зображень путті на кахлях, керамічних майолікових тарелях, фасадних вставках церков, численних скульптурних рельєфах й розписах сакральних і поховальних споруд, ґравюрах та срібних шатах ікон України, Польщі та Італії Нового часу (наприклад, рис. 1–5, 10, 12–21). Вірогідно, запрошені італійські скульптори й маляри запровадили мотив путті ренесансного походження, включно з відзначеними рисами їхніх повнощоких облич, пишних зачісок і двошарових крил, до скульптури й малювання Польщі та підвладної їй Західної й Центральної України в XVI – першій половині XVII ст. У гетьманський період київські та батуринські майстри кахлів могли взорувати на реалістичні й стилізовані горельєфи і малюнки путті у дусі пізнього Відродження в інтер’єрах Успенського собору Києво-Печерської лаври й Софійського собору, а також на їхні образи з такими поширеними трактовками крил на численних барокових українських і європейських ґравюрах, ілюстраціях стародруків, іконах, світському живописі, художніх металі та кераміці.

     Важливо, що нагорі довгої стилізованої зачіски, над лобом янгола, на ґлазурованих і теракотових кахлях типів 72 і 72-А з обличкування груб гончарівської вілли є примітний напівкулястий виступ (рис. 1, 4). Аналогічні центральні стилізовані округлі підвищення кучерів та реалістично передані підняті сторчма чуби путті знаходимо на деяких барокових польських полив’яних пічних кахлях другої половини XVII – початку XVIII ст. і на багатьох ранньомодерних горельєфах з цим сюжетом в уборі костелів, палаців та елітних надгробків Кракова, Жовкви, Риму, Флоренції та Пістої (наприклад, рис. 10–21:2). Явно запрошені митці та декоратори споруд з Італії трансплантували реалістичні й стилізовані дизайни путті нерідко з таким специфічним горбкуватим завершенням довгої зачіски над чолом до скульптурного вбрання базилік Вавеля й Старого Міста Кракова та, можливо, інших міст Речі Посполитої у XVI – на початку XVII ст. (рис. 12–15).

     Можна гадати, що київські й батуринські кахлярі, оформлювачі Мазепиного палацу на Гончарівці, перейняли зображення путті з прикметним центральним підвищенням волосся копицею з барокових кахлів чи скульптури XVI–XVII ст. Польщі або Західної України у складі Корони. Нам невідомі репрезентації янголів з подібними округлими виступами нагорі зачісок на керамічних кахлях, тарелях, розписах Софійського собору, пізньобарокових фасадних майолікових аплікаціях та ліпних рельєфах культових будівель, іконах, їхніх шатах козацької держави і на численних ґравюрах видань Києва й Чернігова XVII–XVIII ст. В інших поселеннях Гетьманщини кахлів з рельєфами голів та двох крил путті цього часу дотепер не знайдено чи не опубліковано.

     На пічних кахлях та інших мистецьких творах з мотивами янголів козацької України Мазепиної й ранішої доби, окрім Батурина, не зустрічаємо також драпіровок їхніх крил у вигляді стрічок, шалей та ґірлянд. Однак такий орнаментальний прийом бачимо на бароковій кахлі з Музею історії Любліна та на багатьох ранньомодерних кам’яних, тинькових і позолочених горельєфах з тим сюжетом в опорядженні костелів, палаців та надгробків знаті Галичини, Польщі та Італії (наприклад, рис. 11–15, 18:2,3, 20, 21). Тому виявлену на фортеці Батурина пічну кахлю типу 60 Мазепиного часу з унікальним бароковим рельєфом путто з латинським німбом і облямуванням його крил стилізованою стрічкою чи шаллю, цей вироб чи його матрицю, відносимо до імпортів з Речі Посполитої або Західної Європи і нових даних про торгові, мистецькі чи ремісничі контакти з ними гетьманської столиці (рис. 6, 7).

    Проведене дослідження розширює наші знання про впливи ренесансної традиції та барокового декору кахлів і скульптури Заходу, особливо Польщі, на художню кераміку Батурина періоду його найвищого піднесення за І. Мазепи. Розглянуті тут кахлі печей його головної резиденції на Гончарівці дозволяють судити про культуру побуту, спосіб життя й артистичні уподобання гетьмана, козаків чи міщан міста і рецепцію ними стимулюючих мистецьких мод Києва й Заходу. Таким чином, вивчення зображень на кахлях з розкопок Батурина допомагає відтворити яскраву культуру столиці козацької України та її сполучення з європейською християнською цивілізацією.

     Нищівне розорення Мазепиної твердині російським військом у 1708 р. урвало міжнародні зв’язки міста і назавжди припинило там виробництво кахлів з рельєфними мотивами.

 

ПОСИЛАННЯ

 

1. Висловлюю глибоку подяку директорці Канадського інституту українських студій (КІУС) проф. Наталії Ханенко-Фрізен, директору відділу цього інституту в Торонто проф. Франку Сисину та президенту Дослідного інституту «Україніка», виконавчому директору Ліґи українців Канади мґр Оресту Стецеву за фінансування Батуринського археологічного проєкту та всебічну допомогу. Історико-археологічні студії Батурина та публікації проєкту також підтримують щорічними субсидіями Фонд кафедр українознавства у Нью-Йорку, Крайові управи Ліґи українців і Ліґи українок Канади, їхні торонтські відділи, Українська кредитова спілка, фундації «Будучність» та «Прометей» в Торонто. Найщедрішими приватними жертводавцями на дослідження гетьманської столиці у 2023–2024 рр. є п. Оленка Негрич, д-р Юрій Іванчишин (Торонто) і д-р Марія Грицеляк (Парк-Рідж, штат Іллінойс в США).
2. Когут З., Мезенцев В., Ситий Ю. Розкопки у Батурині 2019 року. Кахлі гетьманської столиці XVII – початку XVIII ст. Торонто, 2020; вказані автори. Кахлі з фігурами воїнів Івана Мазепи з розкопок Батурина. Торонто, 2022. Дванадцять ілюстрованих буклетів цих авторів 2011–2023 рр. у форматі ПДФ розміщено на вебсайті КІУС в розділі «Baturyn Project» (https://www.ualberta.ca/canadian-institute-of-ukrainian-studies/centres-and-programs/jacyk-centre/baturyn-project.html) та на інтернет-сайті «Ім’я Івана Мазепи»: http://www.mazepa.name/biblioteka-arheolohichnyh-zvitiv. Див. також посилання 3, 5.
3. Когут З., Мезенцев В., Ситий Ю. Янголи у декорі палацу Івана Мазепи в Батурині: за матеріалами розкопок. Світлій пам’яті д-р Юрія Коваленка. Торонто, 2023. https://www.academia.edu/118018338; вказані автори. Янголи на кахлях з палацу Івана Мазепи в Батурині, Гомін України. Рік LXXVІ. № 20. Торонто, 28 травня 2024 р. С. 7–10. https://www.academia.edu/120288197; вказані автори. Образи янголів прикрашали палац Івана Мазепи в Батурині, Свобода. Рік 131. Число 23. Парсіппані, Нью-Джерсі, 7 червня 2024 р. С. 10, 18, 19; Kohut Z., Mezentsev V., Sytyi Yu. Angels Adorning Ivan Mazepa’s Palace in Baturyn”, Ukrainian Echo. Vol. 38. No. 12. Toronto, June 18, 2024. P. 1–3. http://www.mazepa.name/?p=2893&preview=true
4. Серію статей В. Мезенцева по архітектурі та керамічному декору палацу І. Мазепи на Гончарівці в Батурині надруковано у збірниках наукових праць Сіверщина в історії України. Вип. 3, 4, 6–10. Київ – Глухів, 2010, 2011, 2013–2017 (http://nz-hlukhiv.com.ua/nashi-vidannya/sivershhina-v-istoriyi-ukrayini). Mezentsev V. Mazepa’s Palace in Baturyn: Western and Ukrainian Baroque Architecture and Decoration, in Poltava 1709: The Battle and the Myth, ed. S. Plokhy. Cambridge, Mass., 2012. P. 433–470; цю статтю видано також в Harvard Ukrainian Studies. Vol. 31. Nos. 1–4. Cambridge, Mass., 2009–2010. P. 433–470. Див. також Вечерський В. Гетьманські столиці України. Київ, 2008. С. 185–186.
5. Когут З., Мезенцев В., Ситий Ю. Археологічні досліди Батурина 2016 року. Керамічні оздоби палацу Івана Мазепи. Торонто, 2017. С. 21.
6. Ситий Ю., Мироненко Л. Декоративні кахлі з оздоблення нововиявленої споруди палацового комплексу Івана Мазепи на Гончарівці, Сіверянський літопис. 2010. № 4–5. С. 13, 15; Мироненко Л. Керамічний комплекс Батурина XVII – початку XVIII ст. Кандидатська дисертація. Київ, 2013. С. 108–109.
7. Л. Мироненко тепер обережно оцінює цю версію і планує перевірити її в ході своїх порівняльних хімічних аналізів керамічного тіста та поливи кахлів Батурина і Києва XVII–XVIII ст. Див. також посилання 42.
8. Когут З., Мезенцев В., Ситий Ю. Янголи у декорі палацу Івана Мазепи в Батурині. С. 11–15. Іл. 12–18. Див. також статті у посиланні 3.
9. Ситий Ю. Археологічні карти Національного історико-культурного заповідника «Гетьманська столиця». Чернігів, 2023. С. 33, 34.
10. Див. посилання 8.
11. Ковалевська О. та ін. Гетьман: Шляхи. Київ, 2009. Іл. 131; Ukraine – Sweden: At the Crossroads of History (XVII–XVIII Centuries): Catalogue of the International Exhibition. The Ukrainian Museum, New York, etc., comp. Yu. Savchuk. Kyiv, 2010. P. 110. Fig. 68.
12. Попельницька О. Зібрання кахель XIV–XVIII століть Національного музею історії України, Український керамологічний журнал. № 1–4. Опішне, 2005. С. 85. Мал. 3: 13; Виногродская Л. Орнаментальные мотивы на украинских рельефных изразцах XVI–XVII веков, Нові дослідження пам’яток козацької доби в Україні. Збірка наукових статей. Вип. 16. Київ, 2007. С. 441. Рис. 1: 6, 7.
13. Див., наприклад, Килессо С. Керамика в архитектуре Украины. Киев, 1968. С. 9. Рис. 3; Лащук Ю. Українські кахлі ІХ–ХІХ ст. Ужгород, 1993. С. 37. Рис. 23; Радишевський Р., Свербигуз В. Іван Мазепа в сарматсько-роксоланському вимірі високого бароко. Київ, 2006. С. 46, 192, 361; Степовик Д. Українська гравюра бароко. Київ, 2012. С. 107; Ковалевська О. Гетьман: Шляхи. Іл. 151. Див. також посилання 17.
14. Когут З., Мезенцев В., Ситий Ю. Янголи у декорі палацу Івана Мазепи в Батурині. С. 15–17. Іл. 20–22, 25, 27–29, 32, 33; Виногродська Л., Ситий Ю. Батуринська кахля, Пам’ятки України: історія та культура. 2008. № 3. С. 35.
15. Фінадоріна Д. Загальна характеристика знахідок пічної кахлі Києво-Печерської лаври, Місто: історія, культура, суспільство. Е-журнал урбаністичних студій. Київ, 2016. № 1. С. 144–146. https://www.academia.edu/35110376
16. Попельницька О. Зібрання кахель XIV–XVIII століть Національного музею історії України. С. 85, 92. Мал. 3: 13.
17. Попельницька О. Полив’яний декоративний і столовий посуд XVII–XVIII ст. з Києва (за колекційними матеріалами фондових зібрань НМІУ), Нові дослідження пам’яток козацької доби в Україні. Збірка наукових статей. Вип. 9. Київ, 2000. С. 55. Рис. 3: 2; Балакін С., Івакін Г. Підземні скарби Київського арсеналу, Відлуння віків. № 1 (7). Київ, 2007. С. 30; Когут З., Мезенцев В., Ситий Ю. Янголи у декорі палацу Івана Мазепи в Батурині. С. 17. Іл. 28.
18. Міляєва Л. Митрополит Петро Могила і мистецтво Києва 30–40-х рр. XVII ст., Вісник Львівського університету. Серія мистецтво. Вип. 3. Львів, 2003. С. 162. https://uk.wikipedia.org/wiki/Надгробок_князя_Костянтина_Острозького; http://ostrogski.com/projects/nadgrobok; https://antikvar.ua/nadgrobok-kostyantyna-ostrozkogo. Див. також посилання 21.
19. Тоцька І., Єрко О. До історії північної галереї Софії Київської, Археологічні дослідження стародавнього Києва. Київ, 1976. С. 127–129. Рис. 5; Нікітенко Н. Свята Софія Київська: історія в мистецтві. Київ, 2003. С. 234–235, 243–245.
20. Krynicka М., Wierzbicki М. Octaviano Mancini architekt w służbie metropolity Piotra Mohyły, Rozprawy i sprawozdania Muzeum Narodowego w Krakowie. T. V. Krakόw, 1959. S. 22–40. https://digi.ub.uni-heidelberg.de/diglit/rsmnk1959/0028/image,info; Міляєва Л. Митрополит Петро Могила і мистецтво Києва 30–40-х рр. XVII ст. С. 163–170; Мезенцев В. Італійський ренесансний елемент в декорі церков Наддніпрянщини XVII–XVIII ст., Сіверщина в історії України: Наукове видання. Вип.12. Глухів – Київ, 2019. С. 140–144. http://www.mazepa.name/z-istoriyi-arhitektury-chasiv-mazepy
21. Когут З., Мезенцев В., Ситий Ю. Янголи у декорі палацу Івана Мазепи в Батурині. С. 18–19. Іл. 23, 24.
22. Див., наприклад, Радишевський Р., Свербигуз В. Іван Мазепа в сарматсько-роксоланському вимірі високого бароко. С. 21, 34, 46, 158, 223, 230, 243, 279, 309, 312, 361, 364, 419, 424, 430, 490, 498, 506; Степовик Д. Українська гравюра бароко. С. 22, 23, 103, 107, 126, 130, 131, 159, 160, 179, 197, 211, 264, 269, 279, 324, 402, 428, 430, 451, 454. Див. також посилання 23.
23. Радишевський Р., Свербигуз В. Іван Мазепа. С. 182, 189, 192, 196, 487.
24. Там само. С. 46, 223, 361, 364; Степовик Д. Українська гравюра бароко. С. 14, 22, 23, 103, 107, 153, 430. Див. також посилання 23.
25. Степовик Д. Українська гравюра бароко. С. 22, 23, 39.
26. Когут З., Мезенцев В., Ситий Ю. Янголи у декорі палацу Івана Мазепи в Батурині. С. 20–21. Іл. 29, 30.
27. Цапенко М. Архитектура Левобережной Украины XVII–XVIII веков. Москва, 1967. С. 183–185, 187; Вечерський В. Пам’ятки архітектури й містобудування Лівобережної України. Київ, 2005. С. 235–236. https://uk.wikipedia.org/wiki/Дзвіниця_Софійського_собору
28. Виногродская Л. Орнаментальные мотивы на украинских рельефных изразцах XVI–XVII векав. С. 440–441. Рис. 1: 6,7.
29. Фінадоріна Д. Загальна характеристика знахідок пічної кахлі. С. 144.
30. Мироненко Л. Керамічний комплекс Батурина XVII – початку XVIII ст. С. 129–130.
31. Dempsey C. Inventing the Renaissance Putto. Chapel Hill – London, 2001. P. 1–61, 76, 86; Kleinbud C. At the boundaries of sight: The Italian Renaissance cloud putto, Renaissance Theory of Vision. Surrey – Burlington, 2010. P. 117–127. Figs. 13, 14. https://en.wikipedia.org/wiki/Putto
32. Див., наприклад, зображення ренесансних путті на спорудах Польщі, здебільше у Кракові: Dobrowolski T. Sztuka Krakowa. Kraków, 1971. Il. 149, 152, 161–163, 166, 167, 186, 204, 209, 211, 212, 215, 218–221, 225, 226, 246, 247–249, 257, 262; Zlat M. Sztuka polska: Renesans i manieryzm. Warszawa, 2008. T. 3. S. 43, 45, 47, 53, 61, 80, 84, 129, 131, 136, 137, 145, 147–149, 166, 168, 180, 194, 195, 197, 200, 218, 220, 221, 224, 227, 229, 233, 236, 238, 248, 253, 269, 271, 280, 284, 285, 291, 293, 305, 309, 310, 312, 313, 317, 318, 341.
33. Історія українського мистецтва. Т. 2: Мистецтво XIV – першої половини XVII століття. Київ, 1967. С. 56, 58, 64, 75, 79, 82, 90, 97, 106, 118, 139, 143–144, 155–156. Іл. 76, 77, 87, 96, 99–100; Декоративне різьблення Острозького осередку XIV – першої половини XVII століття, Острозька академія XVI–XVII ст. Енциклопедія. Острог, 2010. С. 968, 969.
34. Івашків Г. Прадавні та християнські мотиви на кахлях зі збірки Петра Лінинського, Український керамологічний журнал. № 1-4. Опішне, 2005. С. 105–106. Мал. 25, 27, 28.
35. Moskal K. Kafle w zbiorach Muzeum Historycznego Miasta Krakowa (Stove Tiles in the Collection of the Historical Museum of the City of Kraków). Kraków, 2012. S. 260–261. Il. 138.1, 2.
36. Samek J. Polskie rzemiosło artystyczne: czasy nowożytne. Warszawa, 1984. S. 54–55, 410. Pl. 1; його ж. Polskie rzemiosło artystyczne: średniowiecze. Warszawa, 2000. S. 284–288; Dąbrowska M. Kafle i piece kaflowe w Polsce do końca XVIII wieku. Wrocław, 1987. S. 260–261.
37. Moskal K. Kafle w zbiorach Muzeum Historycznego Miasta Krakowa. S. 293–294. Il. 161.
38. Krzepkowski M. Ratownicze badania archeologiczne zaplecza dworu staropolskiego Rogalińskich herbu Łodzia w Niedźwiedzinach, Wągrowieckie studia muzealne. T. III. Wągrowiec, 2016. S. 155, 160. Ryc. 12: 3. https://www.academia.edu/30698677
39. Дуже дякуємо дирекції Національного музею у Кракові за дозвіл автору оглянути й сфотографувати численні пічні кахлі Малопольщі XV–XVIII ст. в експозиції та фондах та науковій співробітниці музею д-р Божені Костюх і д-р Катаржині Москаль (Музей історії м. Кракова) за важливі консультації про ці експонати у 2014–2015 рр. (рис. 9, 10).
40. Samek J. Polskie rzemiosło artystyczne: czasy nowożytne. S. 295.
41. Там само. S. 170, 172, 295, 408–410; Dąbrowska M. Kafle i piece kaflowe w Polsce. S. 260. Il. 153–160, 208, 209, 219–224; Колупаєва А. Українські кахлі XIV – початку XX ст.

Львів, 2006. С. 171–176.

42. Щиро дякую Л. Мироненко за фахові консультації про кахлі з розкопок Батурина та за апробацію і обговорення нашого буклету 2023 р.
43. Куштан Д. Сюжетные изразцы периода позднего барокко (по материалам Центральной Украины), Ніжинська старовина. Вип. 10 (13). Київ, 2010. С. 42, 44, 48. https://www.academia.edu/29833946
44. Когут З., Мезенцев В., Ситий Ю. Янголи у декорі палацу Івана Мазепи в Батурині. С. 22–29. Іл. 31–36.
45. Klepacka J. Kościół WW. Świętych w Krakowie, Kronika Miasta Krakowa 1959–1960. Kraków, 1962. S. 38–39; Fischinger A. Kraków, ul. Grodzka 47, Kanonicza 2, Senacka 7 dokumentacja historyczna, mps Pracowniach Konserwacji Zabytków. Kraków, 1975; Krasnowolski B., Sulerzyska L. Kraków, Blok nr 38, studium urbanistyczno-historyczne, Katalog zabytków, mps Pracowniach Konserwacji Zabytków. Kraków, 1977. Дуже дякую співробітниці Управління муніципальної охорони пам’яток Кракова п. Галині Ройковській за цінні консультації про будівельні та декоративні матеріали ранньомодерних споруд Польщі у 2014–2016 і 2023 рр. (рис. 15).
46. Див., наприклад, Dobrowolski T. Sztuka Krakowa. Il. 221, 257; Zlat M. Sztuka polska. S. 310, 317.
47. Історія українського мистецтва. Т. 2. Іл. 96. https://www.pslava.info/ZhovkvaM_VichevaPl_KostSvLavrentija_TombZolkiewski,204321.htm
48. Пільтяй Н. Крилаті янголи в експозиції палацу Кирила Розумовського, Слово «Гетьманської столиці». № 2 (77). Батурин, березень-квітень 2020 р. С. 5. https://baturin-capital.gov.ua/wp-content/uploads/2023/12/Slovo-Hetmanskoyi-stolytsi-2020-02.pdf
49. Dempsey C. Inventing the Renaissance Putto. Fig. 11.
50. https://en.wikipedia.org/wiki/Palazzo_Pretorio,_Pistoia
51. https://www.theatlantic.com/magazine/archive/1903/03/the-della-robbia-school-of-sculpture/638214/
52. Див. про ці собори: Pavilo F.C. Rome in Colour. Rome, 1972. P. 46, 49–50, 56–59, 92–96.
53. Див. посилання 28–30.

 

 

     Mezentsev V.I. Western features of the designs of putti on the stove tiles from Mazepa’s capital

     This article closely examines the rare polychrome glazed ceramic and terracotta (unglazed) stove tiles bearing the masterly representations of angels or putti from the reign of Hetman Ivan Mazepa (1687–1709). They have been discovered during the excavations in the town of Baturyn, Chernihiv province, Ukraine, which was the capital of the seventeenth- and eighteenth-century Cossack state, or Hetmanate.

     The Canada-Ukraine Baturyn Archaeological Project is sponsored by the Canadian Institute of Ukrainian Studies (CIUS) at the University of Alberta and the Ucrainica Research Institute in Toronto, Canada. This project is administered by The Peter Jacyk Centre for Ukrainian Historical Research at the CIUS Toronto Office (https://www.ualberta.ca/canadian-institute-of-ukrainian-studies/centres-and-programs/jacyk-centre/baturyn-project.html). The Ukrainian Studies Fund in New York also supports the Baturyn project with annual subsidies. The most generous individual benefactors of the archaeological and historical investigations of early modern Baturyn are Ms. Olenka Negrych, Dr. George J. Iwanchyshyn (Toronto), and Dr. Maria R. Hrycelak (Park Ridge, IL, USA).

     The author discusses the designs and adornments of putti on Baturyn’s stove tiles in details and broad comparisons with the analogous motifs on the early modern tiles, table plates, sculptural reliefs, drawings, and other pieces of visual arts in Ukraine, Poland, and Italy. He believes that the tile makers in Baturyn and Kyiv modelled the images of putti with some characteristic ornamental features of Italian origins from the Renaissance and Baroque stove tiles or sculptures of the Polish-Lithuanian Commonwealth. This research provides valuable new insight into the impact of Renaissance and Baroque arts on the decorative ceramics of the Cossack Ukraine capital and its link to European Christian civilization. The article is illustrated with many photos and hypothetical computer graphic reconstructions of three broken early modern Baturyn’s and Polish stove tiles and the Italian sculptures of putti.

     Key words: angels or putti, ceramic stove tiles, sculptural reliefs, influences of the Renaissance and Baroque arts, Honcharivka palace, Baturyn, Ukraine, Poland, Italy.     

 

ПІДПИСИ ДО ІЛЮСТРАЦІЙ (21 рис., 31 фото і графіка)

 

Рис. 1, 1а. Фраґменти керамічних полив’яних поліхромних поясних кахлів із зображеннями янголів від облицювання печей палацу І. Мазепи на Гончарівці (тип 72-А). Знімки В. Мезенцева, графічна промальовка рельєфів С. Дмитрієнка. Усі кахлі, знайдені у Батурині, зберігаються в Музеї археології та фондах заповідника «Гетьманська столиця». 

 

Рис. 2. Фотоколаж цілої пічної кахлі типу 72-А С. Дмитрієнка на основі світлин В. Мезенцева.

 

Рис. 3. Ціла поясна кахля з образом янгола, розписана різнобарвною ґлазур’ю (тип 72-А).

Гіпотетична реконструкція технікою комп’ютерної графіки С. Дмитрієнка 2023 р. 

 

Рис. 4. Половина теракотової поясної кахлі з рельєфом янгола типу 72 від обличкування груби гетьманської резиденції на Гончарівці. Знімок В. Мезенцева, графічна промальовка С. Дмитрієнка. 

 

Рис. 5. Ціла теракотова кахля типу 72 з декору печей гончарівського палацу І. Мазепи та жител козаків чи міщан фортеці та околиць Батурина. Фотоколаж С. Дмитрієнка на основі світлини В. Мезенцева.

 

Рис. 6. Теракотова карнизна пічна кахля з рельєфом янгола, обрамованого стрічкою, типу 60. Знайдена на фортеці Батурина 1993 р. Знімок Т. Кудлай, графічні промальовка рельєфу та профіль С. Дмитрієнка.

 

Рис. 7, 7а. Гіпотетична реконструкція цілої теракотової кахлі типу 60 В. Мезенцева, комп’ютерна графіка С. Дмитрієнка 2023 р.

 

Рис. 8. Фраґмент картини Нікколо ді Лібераторе «Мадонна-Заступниця» 1468 р. Галерея Колонна у Римі. Фото В. Мезенцева.

 

Рис. 9. Керамічна полив’яна поясна пічна кахля із зображенням путто XVII – початку XVIII ст. Національний музей Кракова. Посилання 39. Знімки з Польщі та Італії В. Мезенцева.  

 

Рис. 10. Керамічна ґлазурована карнизна пічна кахля з рельєфом путто середини XVII – початку XVIII ст. Фонди Національного музею Кракова.  

 

Рис. 11. Половина полив’яної коронкової пічної кахлі з рельєфом путто, облямованого стрічкою, другої половини XVII – початку XVIII ст. Музей історії м. Любліна в Польщі.

 

Рис. 12, 12а. Кам’яні горельєфи ренесансних путті на арках входів до собору свв. Станіслава і Вацлава королівського замку на Вавелі у Кракові.

 

Рис. 13, 13а, 13б. Кам’яні горельєфи янголів на передньому фасаді костелу свв. Петра і Павла 1619 р. в Кракові. 

 

Рис. 14. Позолочений горельєф ренесансного путто в інтер’єрі костелу свв. Петра і Павла у Кракові. 

 

Рис. 15. Фраґмент кам’яного порталу з горельєфом янгола зі стрічкою на крилах початку XVII ст. над входом до кам’яниці на вул. Сенатській, 7 Кракова. Посилання 45. 

 

Рис. 16. Реалістичний мармуровий горельєф ренесансного путто з інтер’єру базиліки Санта-Кроче у м. Флоренції.

 

Рис. 17. Керамічний полив’яний горельєф погруддя янгола XV ст. у вестибюлі будинку прокуратури (палаццо Преторіо) м. Пістої в Тоскані.

 

Рис. 18 (1, 2, 3). Кам’яні горельєфи путті в інтер’єрі собору св. Петра 1626 р. у Ватикані. 

 

Рис. 19. Ліпний позолочений горельєф ренесансного янгола в галереї Папської резиденції у Ватикані.

 

Рис. 20 (1, 2). Реалістичні мармурові горельєфи ренесансних путті в інтер’єрі базиліки Санта-Марія-Маджоре у Римі.

 

Рис. 21 (1, 2, 3). Позолочені та мармуровий горельєфи янголів у декорі стін і стелі собору Сан-Джованні ін Латерано в Римі.

 

 

_______________________________________________________________________________________________________________

ЯНГОЛИ НА КАХЛЯХ З ПАЛАЦУ ІВАНА МАЗЕПИ В БАТУРИНІ

Надруковано у «Гомін України», рік LXXVІ, № 20 (4007), Торонто, 28 травня 2024,

стор. 7-10.

Спеціально для «Гомону України»

 

Проф. Зенон Когут (КІУС),

Д-р Володимир Мезенцев (КІУС),

Юрій Ситий (Заповідник «Гетьманська столиця»)

 

Великомасштабна аґресія росії проти України призупинила розкопки у м. Батурині Чернігівської обл., які проводили щоліта українські й канадські археологи та історики в 1995-2021 рр. Однак учасники проєкту дослідження історії та культури цієї столиці козацької держави в Канадському інституті українських студій (КІУС) Альбертського університету в м. Едмонтоні, його відділі м. Торонто і Національному історико-культурному заповіднику «Гетьманська столиця» продовжили вивчення важливих артефактів, знайдених археологами у Батурині в попередні роки.  

     Батуринський проєкт адмініструється Центром українських історичних досліджень ім. Петра Яцика при Торонтському відділі КІУС (https://tinyurl.com/ypx3tdx2). Колишній директор КІУС, видатний історик гетьманської держави проф. Зенон Когут є засновником і академічним дорадником проєкту. Його виконавчим директором є д-р Володимир Мезенцев (КІУС, Торонто). Керівником Батуринської археологічної експедиції є співробітник заповідника «Гетьманська столиця» у Батурині археолог Юрій Ситий.

Дотепер російські повітряні напади та диверсії щасливо оминули Батурин. Там збереглись реконструйовані цитадель, палаци гетьманів і церкви XVII-XIX ст. та усі музеї старожитностей і експонати (іл. 1, 2). Незважаючи на тяжкі умови воєнного часу, музеї та історичні пам’ятки заповідника «Гетьманська столиця» активно відвідують екскурсанти з України.

      1669 р. Батурин обрали столицею козацької держави. Місто найбільше процвітало за правління маєстатного гетьмана європейської освіти й виховання Івана Мазепи (1687-1709 рр., іл. 1, 2, 4). Тоді його столиця і країна козаків були відомі далеко на Заході. Гетьман сприяв поширенню європейських культурних впливів у Батурині.

1708 р. І. Мазепа в союзі зі Швецією повстав проти утисків автономії та самоврядування козацької України царатом. Того ж року Петро І кинув царське військо проти повсталого Батурина, яке зрадою вдерлось до фортеці. Задля помсти непокірному гетьману та покарання його столиці за антимосковський виступ нападники масово стратили полонених козаків і вирізали усіх мирних мешканців, разом до 14 тис. батуринців, пограбували й спопелили місто та вивезли цінності до росії.

Гетьман Кирило Розумовський (1750-64 рр.) відбудував і заселив зруйнований Батурин та призначив його знову головним містом козацької держави незадовго до її ліквідації російською імперією 1764 р. У період бездержавності України колишня гетьманська столиця все більш підупадала й перетворилась на аґрарне містечко за совєтської влади.

      У самостійній Україні держава здійснює програму урбанізації та відродження Батурина. Завдяки активній діяльності заповідника «Гетьманська столиця» там зберігаються, досліджуються і реставруються пам’ятки зодчества XVII-XIX ст., створено п’ять музеїв, величні скульптурні монументи і меморіали, що прославляють козаччину, І. Мазепу та інших гетьманів, вшановується пам’ять жертв московської навали 1708 р. (іл. 1, 2).

 

* * *

За Нового часу в Україні, як і сусідніх європейських країнах, печі (груби), складені з керамічних полив’яних і теракотових (без покриття емаллю) кахлів, були звичайними пристроями для опалення та окраси інтер’єрів житлових приміщень (іл. 1, 9). У Батурині виробництво пічних кахлів високо розвинулось за гетьманування І. Мазепи. Вони оздоблені переважно рослинними і геометричними рельєфними орнаментами та рідше зображеннями козаків, європейських воїнів, янголів, тварин, міфічних істот і гербів. Технічний та художній рівень кахлів Мазепиної столиці наближався до якісної архітектурної майоліки найстарших і найзначніших центрів Гетьманщини – Києва й Чернігова.

Перед 1700 р. І. Мазепа спорудив і прикрасив свою амбітну головну муровану резиденцію на батуринській околиці Гончарівка (іл. 4). Його палац пограбувало й спалило російське військо під час розорення Батурина у 1708 р. Розкопки залишків того палацу виявили уламки найбільш розкішно декорованих пічних кахлів біля 30 різновидів. Вони вважаються цінними зразками керамічного мистецтва України кінця XVII ст. Їх виготовили найкращі кахлярі козацької держави, яких гетьман запросив з Києва.

Серед розмаїтих пічних кахлів з археологічних дослідів решток палацу Гончарівки є чимало фраґментів прямокутних поясних виробів з майстерними рельєфами стилізованих голів янголів з розпростертими крилами, які дотепер недостатньо вивчались. Найдорожчі кахлі вкриті білою, жовтою, брунатною, бірюзовою і темно-синьою (тло) ґлазур’ю, а дешевші є теракотові. Нерідко тільки передні фасади груб будували з полив’яних кахлів, а бічні – з теракотових.

На цих кахлях хлопчачі обличчя янголят мають помітно опуклі щоки, виділене підборіддя та масивний ніс (іл. 5-8, 10-11). Довге золотаве волосся злегка в’ється і нагорі та внизу закручено кулькоподібними кучерями. Німби над головами відсутні. З боків та здолу голови оточені півкільцем крил, як віялом, з білих пер. На деяких знайдених уламках кахлів образи янголів більш вдалі художньо, реалістичні, миловидні, індивідуальні та ближчі до іконографічних (іл. 6). На нижніх кутах кахлі оздоблені стилізованими рельєфними лілеями.

Дослідники промалювали контури рельєфів виявлених фраґментів кахлів і підготували гіпотетичні реконструкції цілих полив’яних поліхромних та теракотових екземплярів з описаною композицією техніками фотоколажу та комп’ютерної графіки (іл. 7, 8, 11). Також цим методом уявно відтворено чільний фасад верхнього ярусу найдорожчої ґлазурованої різнобарвної кахляної печі Мазепиного палацу на Гончарівці (іл. 9). Використані знайдені серед його залишків уламки квадратних лицьових, прямокутних карнизних і вінчаючих пічних кахлів з вибагливими рельєфними рослинно-квітковими візерунками за стилістикою українського бароко, розписані білою, жовтою, бірюзовою і блакитною емаллю на темно-синьому фоні з коштовного імпортного кобальту. Горизонтальний фриз з поясковими кахлями з янголами і кутовими лілеями здогадно розміщено під карнизом на завершенні груби для кращого огляду. Надрукована тут кольорова реконструкція допоможе читачам уявити вигляд найошатнішої кахляної печі зруйнованої головної резиденції І. Мазепи у його столиці. Цей огрівальний пристрій був важливою окрасою її інтер’єру, можливо, парадної зали для офіційних прийнять, нарад та бенкетів.

      Гадаємо, що після спорудження дорогих кахляних печей Мазепиного маєтку на Гончарівці київськими майстрами вони, чи залучені місцеві кахлярі, виготовляли копії дешевших теракотових кахлів з рельєфами янголів для збуту козакам чи міщанам для оздоблення груб їхніх хат на фортеці та околицях Батурина (іл. 10, 11). За авторитетним прикладом такого декору прегарного палацу гетьмана цей мотив поширився в облицюванні кахляних печей населення Мазепиної столиці на початку XVIII ст. до її розгрому 1708 р.

Найближчими аналогіями кахлям з янголами Батурина є такі вироби XVII-XVIII ст., знайдені археологами у Києві. В ході розкопок останнього виявили також уламки керамічних полив’яних різнокольорових тарелів і блюд того часу з малюнками й ґравіруванням стилізованих голівок янголів.

Найбільше зображень голів янголів з двома крилами обабіч бачимо на ґравюрах стародруків, виданих у Києві та Чернігові в другій половині XVII – на початку XVIII ст., особливо за каденції І. Мазепи. Їхні образи увінчують чотири дизайни родового герба гетьмана на ґравюрах 1691, 1696, 1697 і 1708 рр. Декоратори кахлів Гетьманщини часто запозичували сюжети, композиції та орнаменти з українських і західних ґравюр, передусім з книжкових ілюстрацій.

Рельєфи голів двокрилих янголів розміщені на кутах срібної позолоченої оправи Євангелія 1701 р. та на коштовній шаті ікони Божої Матері Дігтярівської рубежу XVII-XVIII ст., фундованих І. Мазепою (іл. 12).

      У заповіднику «Гетьманська столиця» в Батурині виставлена раритетна ікона Богородиці з Христом-Немовлям (іл. 13). Вона, вірогідно, датується Мазепиним часом і могла належати цьому гетьману. На її кутах вирізьблені та розмальовані горельєфи чотирьох голів янголят без німбів зі стилізованими розставленими крилами у бароковому дусі з народним колоритом. Їхні дитячі обличчя досить реалістичні та усі індивідуальні. Округлі рум’яні щоки неприродно збільшені, як спостерігаємо на кахлях з тим мотивом гончарівської вілли.

Численні датовані українські ґравюри, срібні оправа Євангелія та шата ікони і описані кахлі з репрезентаціями голів янголів з двома крилами з обличкування груб осідку І. Мазепи на Гончарівці та осель мешканців фортеці й околиць Батурина свідчать про популярність цього сюжету в світському і релігійному мистецтві козацької держави за його правління. Правдоподібно, гетьман полюбляв і сам замовляв передати їхні образи на своїй геральдичній емблемі в ілюстраціях видань Києва і Чернігова, на фундованих ним творах металопластики і пічних кахлях головної столичної ставки.

Як відомо, у юнацькі роки І. Мазепа служив, навчався й подорожував у Польщі, Німеччині, Голландії, Франції та Італії в середині XVII ст. і захоплювався європейським мистецтвом, літературою й культурою. Він міг широко використовувати зображення янголів-путті ренесансної традиції як данину розповсюдженій тоді на Заході та у Києві мистецькій моді й прояв його європейської культурної орієнтації.

      Ймовірно, І. Мазепа доручив професійному графіку києво-чернігівської художньої школи намалювати ориґінал-дизайн кахлі з янголом. Гетьман міг також надати йому взірці з українських чи західних ґравюр, книжкових ілюстрацій або живопису зі своїх придворних добірних бібліотеки й збірки картин у Батурині. На основі графічного ориґіналу, можливо, різні київські кахлярі з деякими відхиленнями вирізьбили мінімум чотири дерев’яні матриці для відтискання рельєфних глиняних кахлів та не ідентично розписали їх поліхромною поливою (іл. 5-8, 10, 11).

У другій-третій чверті XVIII ст. завершення фасадів Успенського собору Києво-Печерської лаври оздобили масивними прямокутними керамічними вставками з барельєфами голів янголів з розведеними крилами, розписаними різнобарвною ґлазур’ю (іл. 14). Після підриву собору більшовиками у 1941 р. кілька уцілілих плит та їхніх уламків перенесли з його руїн до сховищ Національного заповідника «Софія Київська».

Загалом дизайни янголів на вставках Успенського лаврського собору схожі на такі на значно менших кахлях з груб палацу Гончарівки (порівняй іл. 5-8, 14). Однак набір і розподіл кольорів емалі на фасадних аплікаціях дещо відмінний. Їх також вирізняють німби за головами янголів, які притаманні ликам святих у православній іконографії. На тих плитах собору барельєфи стилізованих облич і кучерів більш масивні, дбайливо й детальніше передані та на деяких зразках миловидні та своєрідні. Щоки янголів опуклі доволі гіпертрофовано, більш, ніж на гончарівських кахлях з цим мотивом.

      Описані фасадні керамічні прикраси головного храму Києво-Печерської лаври містять найбільш довершені, художні, образні й колоритні репрезентації янголів у мистецтві майоліки і декоративній скульптурі козацької держави (іл. 14). Ці київські твори XVIII ст. виразно відображають віяння європейського гуманізму та мистецтва Відродження і бароко. Але, виготовлені у післямазепинський період, вони не могли бути взірцями київським і батуринським майстрам пічних кахлів до зруйнування гетьманської столиці 1708 р.

Розглядуваний мотив янголів без тіла лише з головою і двома розправленими крилами не був прийнятий у православній іконографії Візантії та Київської Русі. Він виник у сакральному мистецтві Відродження Італії в XV ст. Звідти янголи-путті («putti» італійською мовою)  як релігійний символ і все частіше як суто орнаментальний елемент разом зі стилістикою Ренесансу, маньєризму, бароко та рококо розповсюдились у культовій і світській скульптурі та малюванні цілого християнського світу в XVI-XVIII ст. Тоді цей сюжет поширився переважно через Польщу в Україну. Він набув популярності у скульптурному й малярському декорі костелів, православних церков, монастирів, замків, палаців, надгробків, а також в іконописі, світському живописі, книжковій графіці, художніх металі та кераміці західноукраїнських земель і козацької держави.

У XVI – першій половині XVII ст. запрошені італійські скульптори та маляри перенесли цей мотив до мистецтва Галичини, Волині та Києва за польського панування. З того часу київські кахлярі могли взоруватися на горельєфи й малюнки путті за стилем пізнього Відродження, які відомі в інтер’єрах Успенського лаврського і Софійського соборів, а також на їхні зображення на західних й українських барокових ґравюрах, ілюстраціях стародруків, католицьких іконах, європейських світському живописі, торевтиці та інших художніх імпортах.

Можна гадати, що вони також були обізнані з пічними кахлями Польщі й тим більш Правобережної України під управлінням Речі Посполитої. На користь цього говорить схожість репрезентацій путті на українських і польських кахлях XVI-XVIII ст. Зокрема, кахлі Польщі того часу звичайно мають рельєфи стилізованих повнощоких янголів, переважно без німбів, з обличчями та крилами, вкритими білою поливою на кобальтовому тлі, подібно до забарвлення таких оздоб печей палацу Гончарівки (порівняй іл. 5-9, 15).

Аналогічні дизайни і прийоми орнаментації голів, зачісок та крил путті знаходимо у скульптурному опорядженні костелів і елітних надгробків Польщі, Західної України та Італії Нового часу. Їхні скульптури впливали на трактування цього сюжету на пічних кахлях Польщі та України. В XVI-XVIII ст. прототипами чи взірцями кахлярам могли служити численні різьблені кам’яні, тинькові й дерев’яні розмальовані горельєфи путті здебільше у реалістичній манері в уборі костелів і поховальних споруд. Тут надруковані приклади такої ранньомодерної скульптури м. Кракова, Риму та м. Флоренції (іл. 16-18).

Розглянуті у статті кахлі з янголами є одними з кращих і репрезентативних творів декоративно-ужиткової кераміки Батурина періоду його найвищого піднесення за І. Мазепи та Гетьманщини взагалі (іл. 5-11). Ґлазуровані різнобарвні кахлі походять з найдорожчих і найошатніших печей його головної столичної резиденції та свідчать про її багатство й вишукане художнє оформлення. Вони є рідкісними реліктами ще недостатньо вивченого палацового вбрання володарів козацької держави XVII ст. Ці артефакти дозволяють судити про культуру побуту, спосіб життя і артистичні уподобання І. Мазепи й мешканців фортеці та околиць Батурина і рецепцію ними стимулюючих мистецьких мод Києва і Заходу. Таким чином, дослідження сюжетних кахлів з розкопок Батурина допомагає висвітлити яскраву культуру столиці козацької України та її розвій у сфері європейської християнської цивілізації.

Тотальне знищення російським військом Мазепиної твердині з її захисниками і цивільним населенням у 1708 р. трагічно перервало життя міста на півстоліття. Разом з важливими художніми ремеслами там завмерло й місцеве виробництво кахлів. У період відбудови Батурина гетьманом К. Розумовським у другій половині XVIII ст. там запанували привозні пічні кахлі, розписані світськими сценами й орнаментами двоколірною поливою у модному тоді голландському стилі, без українських і релігійних мотивів.

 

* * *

      Автори статті більш детально розглянули образи янголів на кахлях, знайдених у гетьманській столиці, та їхні аналогії в гарно виданому багатоілюстрованому науково-популярному буклеті Янголи у декорі палацу Івана Мазепи в Батурині: за матеріалами розкопок (Торонто: Видавництво «Гомін України», 2023, 40 стор. українською мовою, 49 кольорових ілюстрацій) (іл. 3). Цей дванадцятий випуск та раніші брошури батуринської серії можна придбати у канцелярії Крайової Управи Ліґи Українців Канади в Торонто за $10 кожний (тел.: 416-516-8223, email: luc@lucorg.com) та у Видавництві КІУС в Едмонтоні (тел.: 780-492-2973, email: cius@ualberta.ca). На вебсайті того видавництва буклети можна замовити онлайн (https://www.ciuspress.com/product-category/archaeology/?v=3e8d115eb4b3). Їхню публікацію фінансували Фундація «Будучність» (голова ради директорів Роман Медик) та Дослідний Інститут «Україніка» (президент мґр Орест Стеців, виконавчий директор Ліґи Українців Канади) у Торонто.

      2023 р. в авторитетному журналі Archaeology Археологічного інституту Америки вийшла важлива англомовна стаття про Батурин як бастіон козацької незалежності та культури, його розорення російським військом та цікаві знахідки там українських і канадських археологів (https://www.archaeology.org/issues/522-2309/features/11638-ukraine-baturyn-cossack-capital).

      Від 2001 р. поспіль Батуринський українсько-канадський проєкт спонcорують КІУС та Дослідний інститут «Україніка». У 2021-23 рр. Вічний фонд д-р Богдана Стефана Запутовича і д-р Марії Грицайко-Запутович при КІУС підтримав проєкт щедрими ґрантами. Фонд Катедр Українознавства в Нью-Йорку щорічно надає субсидії на цю ціль.

      У 2023-24 рр. дослідження історії та культури Батурина і підготовку публікацій підтримали дотаціями Дослідний інститут «Україніка», Крайова Управа Ліґи Українців Канади (голова Борис Михайлець), Ліґа Українців Канади – відділ у Торонто (голова Микола Литвин), Крайова Управа Ліґи Українок Канади (голова Галина Винник), торонтський відділ Ліґи Українок Канади (голова Наталя Попович), Кредитова спілка «Будучність» (головна управителька Оксана Процюк-Чиж), Українська кредитова спілка (головний управитель Тарас Підзамецький), Фундація «Прометей» ім. Стефанії Швед та Степана Онищука (голова Міка Шепард) і «Benefaction Foundation» у Торонто.

      З вдячністю відзначимо добродіїв, які пожертвували на Батуринський проєкт у 2022-24 рр.: Оленка Негрич, д-р Юрій Іванчишин, Мирон та Олена Дилинські, д-р Ернест Еващук, Орест і Тетяна Джулинські, Володимир та Христина Кудрики, проф. Віктор Палис, Роман і Дарія Пількови, Євгенія Мельничук, Микола Латишко, Наталя та Іван Ємці, Тамара Ботюк (Торонто), д-р Юрій та Орися Лисики (Ошава, Онтаріо), Марта Олійник (Монреаль) і д-р Марія Грицеляк (Парк-Рідж, Іллінойс).

У липні плануємо відновити розкопки в Батурині, якщо воєнна ситуація дозволить. За усіх обставин, українські та канадські історики і археологи продовжать дослідження, публікації та публічні доповіді з історії та культури гетьманської столиці.

Від початку повномасштабної війни росії проти України Чернігівська обласна державна адміністрація припинила фінансування Батуринського археологічного проєкту. Його продовження тепер можливе тільки коштом української діаспори у Канаді та Америці.

Науковці звертаються до українських організацій, фундацій, компаній і благодійників  з проханням надалі підтримувати історико-археологічні студії Мазепиної столиці та публікацію їхніх результатів. Канадських громадян ласкаво просимо надіслати чеки з пожертвами на адресу: Ucrainica Research Institute, 9 Plastics Ave., Toronto, ON, Canada M8Z 4B6. Просимо виписати Ваші чеки на: Ucrainica Research Institute (memo: Baturyn Project). 

Мешканцям США пропонуємо надіслати пожертви до канцелярії Фонду Катедр Українознавства за адресою: Ukrainian Studies Fund, P. O. Box 24621, Philadelphia, PA 19111, USA. Будь ласка, випишіть Ваші чеки на: Ukrainian Studies Fund (memo: Baturyn Project). Ці українські установи надішлють канадським і американським громадянам відповідні офіційні посвідки для сплачування податків. Усім установам і приватним жертводавцям буде висловлено подяку в публікаціях та публічних лекціях, пов’язаних з проєктом.

Додаткову інформацію про Батуринський проєкт можна отримати від д-р Володимира Мезенцева (тел.: 416-766-1408, email: v.mezentsev@utoronto.ca). Щиро дякуємо українцям Канади і США за щедру багаторічну підтримку досліджень старожитностей столиці козацької України та розуміння важливості зберегти її національну культурну спадщину та історичну пам’ять, які фальсифікує й нищить імперія зла.

 

_______________________________________________________________________________________________

ОПИС БАТУРИНСЬКОГО АРХЕОЛОГІЧНОГО ПРОЄКТУ,

СПОНСОРОВАНОГО ДОСЛІДНИМ ІНСТИТУТОМ «УКРАЇНІКА»

 

Д-р Володимир Мезенцев

виконавчий директор

Батуринського проєкту

КІУС, Торонто

Email: v.mezentsev@utoronto.ca

Тел.: (416) 766-1408

 

У 1669-1708 рр. Батурин, що на Чернігівщині, був столицею козацької держави – Гетьманщини, одним з великих і процвітаючих міст України та головною резиденцією видатного гетьмана князя Івана Мазепи (1687-1709 рр.). Під час його повстання у союзі зі Швецією за визволення Центральної України від зверхности Москви 1708 р. російське військо зруйнувало Батурин дощенту й вигубило його оборонців та усе цивільне населення, загалом до 14 тис. українців. Просвічений гетьман граф Кирило Розумовський (1750-64 рр.) відбудував і знову заселив спустошене місто та повернув йому статус столиці козацької держави. Після скасування Російською імперією Гетьманату, єдиної на той час української держави, у 1764 р. Розумовський продовжував розбудову і відродження Батурина власним коштом до своєї смерти 1803 р. 

У період бездержавности України колишня гетьманська столиця занепадала і перетворилась на незначне аґрарне містечко, закуток імперії. Совєтські власті намагались викреслити з пам’яті українців славну історію і високу культуру Мазепиної столиці та її варварське розорення московським військом й забороняли будь-яке вивчення минулого Батурина, як і діянь Мазепи та розвою козацької держави взагалі. 

У незалежній Україні Батурину повернули статус міста. Від 1994 р. там активно працює Національний історико-культурний заповідник «Гетьманська столиця», який зайняв третє місто в Україні за значенням, досягненнями і кількістю відвідувачів. Завдяки його діяльності, археологічним дослідженням та маштабним натурним реконструкціям архітектури і фортифікацій XVII-XIX ст., Батурин постав і прославився як один з провідних центрів пізнавального туризму, краєзнавчих студій, просвіти й патріотичного виховання українців, особливо юнацтва, з п’ятьма сучасними музеями старожитностей та 30 об’єктами історико-культурної спадщини. Відбудовано цитаделю батуринської фортеці, два гетьманські палаци, церкви, військову скарбницю, судову палату, встановлено величні скульптурні монументи гетьманам, козакам-оборонцям та жертвам погрому Мазепиної столиці 1708 р. Кількість відвідувачів Батуринського заповідника неухильно зростає і 2019 р. сягнула близько 200 тис. туристів з України та з-за кордону. З них 53.6 тис. становить учнівська молодь (див. https://uk. wikipedia.org/wiki/Національний_історико-культурний_заповідник «Гетьманська столиця»). 

2019 р. Батурин відвідав проф. Антоні Літтлвуд зі Західньо-онтарійського університету в м. Лондоні у Канаді. Він оприлюднив свій дуже схвальний відгук про місцевий модерний музей археології та наукові ґрунтовні реконструкції батуринських цитаделі й палацу Розумовського 1799 р. у бюлетені Оттавського університету Canadio-Byzantina, No. 31, January 2020, p. 4 (https://uottawa.scholarsportal.info/ojs/index.php/cb/index).

1995 р. відомі дослідники археології Чернігівщини д-р Володимир Коваленко та Юрій Ситий (Національний університет «Чернігівський колегіум») почали щорічні розкопки у Батурині. Тепер Ю. Ситий є науковим керівником Батуринської археологічної експедиції при Чернігівському університеті. З 2001 р. до них долучились канадські історики та археологи. Тодішній директор Канадського Інституту Українських Студій (КІУС) Альбертського університету в м. Едмонтоні, видатний історик Гетьманщини проф. Зенон Когут заснував українсько-канадський проєкт історико-археологічного дослідження Батурина козацької доби і успішно очолював його у 2001-15 рр. Він залишається академічним дорадником проєкту і співавтором наших буклетів та статей про розкопки міста. Науковий працівник КІУСу в м. Торонті д-р Володимир Мезенцев є виконавчим директором Батуринського проєкту в Канаді. Він спеціялізується у вивченні та реконструкції архітектури і декору Мазепиного часу. Колишній президент Понтифікального Інституту Середньовічних Студій Торонтського університету, знаний історик Чернігівського князівства проф. Мартін Дімнік бере участь в історичних дослідах середньовічного Батурина та публікації звітів про його розкопки англійською мовою у періодиці Оттавського університету. Завдяки 25-річним систематичним польовим дослідженням Батурин став найбільш археологічно вивченим містом козацької України. Знахідки з цих розкопок зберігаються у Музеї археології Батурина, де зібрано понад 500 ориґінальних експонатів.   

Результати досліджень історії і матеріяльної культури Батурина XVII-XVIII ст., резиденцій Мазепи, його секретаря і канцлера Пилипа Орлика, генерального судді Василя Кочубея і Розумовського, їхніх новознайдених реконструйованих геральдичних емблем, маловідомого побуту козацької еліти та знищення Мазепиної столиці разом з мешканцями царським військом описані й багато ілюстровані у дев’яти науково-популярних буклетах З.Когута, В.Мезенцева, В. Коваленка та Ю.Ситого. Ця серія опублікована Видавництвом «Гомін України» у Торонті в 2011-20 рр. Останні п’ять буклетів можна придбати у канцелярії Крайової Управи Ліґи Українців Канади в м. Торонті за $10 кожний (телефон: (416) 516-8223, email: luc@lucorg. com). Вісім брошур розповсюджує Видавництво КІУСу в м. Едмонтоні (тел.: (780) 492-2973, email: cius@ualberta.ca; http://www.ciuspress.com/catalogue/history/325/ sadeibi-ivana-maziepi-u-baturini;  http://www.ciuspress.com/catalogue/history/333 /kul%27tura-kozats%27koyi-ieliti-maziepinogheo-devoru; http://www.ciuspress.com/catalogue/history/347/ palatsi-ivana-maziepi-ta-kirila-rozumovs%27kogheo; http://www.ciuspress.com/catalogue/history/356/rozkopki-u-baturini-2015-roku; http://www.ciuspress.com/ catalogue/history/361/arhaieologheichni-deoslidei-baturina-2016-r; http: //www.ciuspress.com/catalogue/history/372/rozkopki-u-baturini-2017;  http://www.ciuspress.com/catalogue/history/385/arhaieologheichni-studeiyi-baturina-2018-2019). Тексти шести буклетів 2012-19 рр. розміщено на вебсайті Ліґи Українців Канади (http://www.lucorg.com/index.php/id/244/lang/ua), а ілюстровані версії буклетів 2015-19 рр. у форматах ПДФ – на інтернет-сайті «Ім’я Івана Мазепи» (http://www.mazepa.name/ cms/wp-content/uploads/Booklet-15-Bat-13-14-b1.pdf;  http://www.mazepa. name/cms/wp-content/uploads/ Book let-16-Bat-15-s.pdf; http://www.mazepa.name/cms/wp-content/uploads/Booklet-17-Bat-16-s-2-1.pdf; http://www.mazepa.name/cms/wp-content/uploads/Booklet-18-Bat-17-6-MB_ 11.pdf; http://www.mazepa.name/cms/wp-content/uploads/Booklet-19-Bat-18-7-MB-b.pdf).

Директор Інституту історії, етнології та правознавства Національного університету «Чернігівський колегіум», відомий історик Лівобережної України проф. Олександер Коваленко активно допомагає організації, комплектуванню й фінансуванню Батуринської археологічної експедиції при цьому університеті та публікації її здобутків. Він зорганізував фундаментальне видання писемних джерел для вивчення міста – Батурин: сторінки історії (Чернігів, 2009, друге доповнене видання 2012). 

Найбільше академічних статей з історії, археології, архітектури і мистецтва ранньомодерного Батурина надруковано у серіях збірників наукових праць, що вийшли у Києві, Чернігові, Ніжині та Глухові, Батуринська старовина та Сіверщина в історії України (див. випуск 2020 р. http://nz-hlukhiv.com.ua/wpcontent/ uploads/sivershuna/sivershuna_2020.pdf). Короткі ілюстровані звіти про розкопки Батурина 2001-19 рр. англійською мовою оприлюднені В. Мезенцевим та М. Дімніком у щорічних бюлетенях Комітету Канадських Візантологів  Canadio-Byzantina  Оттавського університету (див. усі числа цього бюлетеню:  https://uottawa.scholarsportal.info/ojs/index.php/cb/index). В. Мезенцев, Ю. Ситий та археолог Юрій Коваленко (Національний заповідник «Глухів») також опублікували огляди результатів розкопок та первинну інтерпретацію важливих археологічних знахідок у Батурині 2016-19 рр. англійською мовою в збірках наукових статей Сіверщина в історії України: Наукове видан­ня, вип. 10-13, Глухів-Київ, 2017-20 (див. випуск 2019р. http://nz-hlukhiv.com.ua/wp-content/uploads/ sivershuna/sivershuna_2019.pdf)

Ю. Ситий помістив багато своїх надрукованих статей і колективних праць з його участю про археологічні студії Батурина XVII-XVIII ст. на вебсайті Academia.edu (https://chnpu.academia.edu/YuriSytyi). Найбільш детальний опис організації, розбудови та добродійної підтримки Батуринського проєкту в 2001-08 рр. опубліковано З. Когутом й В. Мезенцевим у Західньо-канадському збірнику Наукового Товариства ім. Шевченка в Канаді, том XLIV, частина 5 (Едмонтон-Острог, 2008), с. 527-545 (https://diasporiana.org.ua/wp-content/uploads/books/17357/file.pdf).

Великі англомовні ілюстровані есеї В. Коваленка про розгром Мазепиної столиці російською армією за археологічними даними та В. Мезенцева про бароккову архітектуру й декор зруйнованого величного палацу Мазепи під Батурином надруковані в авторитетній збірці академічних праць Poltava 1709: The Battle and the Myth, ed. Serhii Plokhy (Cambridge, Mass.: Harvard Ukrainian Research Institute, 2012), pp. 37-78, 433-470. Вони передруковані у журналі Гарвардського Українського Наукового Інституту Harvard Ukrainian Studies, Vol. 31, No. 1-4, Cambridge, Mass., 2009-2010, pp. 37-78, 433-470. Українську версію статті В. Коваленка «Погром Батурина 1708 р. у світлі новітніх археологічних студій» опубліковано в Український історик. Журнал Українського Історичного Товариства, том XLVII-XLVIII, № 1-4, Нью-Йорк-Київ-Львів-Острог-Торонто-Париж, 2010-2011, с. 131-167. Вона розміщена на вебсайті Ліґи Українців Канади (www.lucorg. com/розкопки-вбатурині_244.htm).

З.Когут, В.Мезенцев і Ю.Ситий також багато років друкували статті й повідомлення про останні археологічні відкриття у Батурині українською й англійською мовами з численними кольоровими ілюстраціями знахідок, розраховані на широкого читача, в Гомоні України/Ukrainian Echo, Новому Шляху/New Pathway, Міст  (Торонто), Свободі, The Ukrainian Weekly (Parsippany, NJ), Америка/ America (Philadelphia, Pa) та інших українсько-канадських і американських газетах. (див., наприклад, http://www.newpathway.ca/ rozkopky-baturyna-2016-2017/; http://www. homin.ca/news.php/news/20129/group/20). Основні  академічні та науково-популярні друковані статті й буклети названих авторів з Батуринського проєкту українською і англійською мовами розміщено на вебсайтах Дослідного Інституту «Україніка», Ліґи Українців Канади (http://www.lucorg.com/index. php/id/244/lang/ua; http://www.lucorg.com/index.php/id/244/lang/en) та інших інтернетних виданнях (див., наприклад, http://www. mazepa.name; http://www.museum-ukraine. info/?p=8150; http://www.novasich.top/?p=9471).

В. Мезенцев був продюсером і автором сценаріїв трьох документальних науково-популярних фільмів для широкого глядача і вчених про історію і культуру Батурина козацької доби та розкопки там 2001-02 рр. українською і англійською мовами. Створення цих фільмів спонсорували Канадська Фундація Українських Студій в Торонті та НТШ Америки у Нью-Йорку. Вони кілька разів демонструвались на українсько-канадських телемережах «Контакт» і «Світогляд/ Об’єктив» (47 канал CFMT) та на Rogers Cable TV, Ethnic Channel Group Ltd. у Торонті, на телепрограмі «Голосу Америки» та в Україні у 2001-07. Українську і англійську версії останнього фільму В. Мезенцева 2002 р. встановлено на YouTube (https://www. youtube.com/watch?v=k8oeLn-Su7U;  https://www.youtube.com/watch?v=K9zWbSYrUDA; https://www.youtube.com/watch?v=2208xa3i-vM). DVD диски з цим фільмом обома мовами, а також диски з багатоілюстрованою лекцією В. Мезенцева «Розкопки і архітектурні реконструкції у Батурині 2008 р. та відзначення 300-ліття Батуринської трагедії» (45 хв.), презентовану на телемережі «Контакт» у Торонті 2009 р., можна замовити у автора за телефоном і е-поштою, що нижче.

Від 2001 р. Батуринський проєкт спонсорують КІУС та Понтифікальний Інститут Середньовічних Студій Торонтського університету. 2011 р. президент Дослідного Інституту «Україніка» у Торонті, виконавчий директор Крайової Управи Ліґи Українців Канади, мґр Орест Стеців заснував фонд для фінансування досліджень Батурина у Канаді при інституті «Україніка», що став співспонсором цього проєкту. Фонд Катедр Українознавства у Нью-Йорку підтримує субсидіями археологічні та архітектурно-мистецькі студії ранньомодерного Батурина і наукові подорожі його дослідників. У 2005-19 рр. Чернігівська обласна державна адміністрація щорічно виділяла ґранти на розкопки того міста. 

Історико-археологічне вивчення Батурина і підготовку публікацій підтримують дотаціями Крайова Управа Ліґи Українців Канади, Ліґа Українців Канади – відділ у Торонті, Крайова Управа Ліґи Українок Канади, торонтський відділ Ліґи Українок Канади, Союз Українок Канади – відділ ім. св. княгині Ольги при Катедрі св. Володимира, Кредитова Спілка Будучність, Фундація Будучність, Українська Кредитова Спілка, Фундація Прометей у Торонті та «Zorya Inc.» в м. Ґрінвічі у Коннектікаті.

О. Стеців та голова редакційної колеґії Гомону України д-р Олег Романишин всебічно сприяють розбудові Батуринського проєкту та розголосу про нього у Канаді. 20 років Дослідний Інститут «Україніка» та Ліґа Українців Канади досконало організують, реклямують і спонсорують щорічні публічні доповіді В. Мезенцева про нові археологічні студії гетьманської столиці в українських культурних центрах, громадських установах та церквах Торонта. В останні роки такі лекції українською і англійською мовами та ілюстровані прозірками презентувались у березні в Інституті св. Володимира та в Українському Культурному Центрі Old Mill Toronto.

Десятий рік «Україніка» підтримує історико-археологічні та архітектурно-мистецькі дослідження Мазепиної столиці В. Мезенцева персональними щорічними ґрантами на покриття витрат проєкту в Канаді. Цей інститут фундував видання (редаґування і виготовлення комп’ютерного дизайну/макету) дев’яти вищезгаданих буклетів про розкопки Батурина у 2011-20 рр. Кредитова Спілка Будучність та Фундація Будучність у Торонті також виділяли ґранти на їхнє друкування в 500 примірниках.

Голова Крайової Управи Ліґи Українців Канади Борис Михайлець створив і поновлює вебсайти цієї організації та Дослідного Інституту «Україніка» з розділами, присвяченими Батуринському проєктові. Його учасники щиро дякують О. Стеціву та Б. Михайлецеві за важливу організаційну, фінансову й технічну допомогу дослідженням і популяризації історії та культури гетьманської столиці, оприлюдненню їхніх праць в друкованих та інтернетних виданнях і публічних доповідях для українських громад у Канаді.

————————————————————————————————————————————————————————————————————————————————————————————————————

 

 

 

---------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------

ОРИГІНАЛЬНІ ЗОБРАЖЕННЯ ТА РЕКОНСТРУКЦІЇ КНЯЖОГО ГЕРБУ І. МАЗЕПИ

Опубліковано у збірнику статей Сіверщина в історії України: Наукове видання. Випуск 15 (Ніжин, 2022), стор. 51-67.

Володимир Мезенцев

 

     Стаття вперше узагальнює усі відомі натепер графічні та рельєфні зображення князівського герба гетьмана Івана Мазепи XVIII–XXI ст. Ілюструються, описуються, аналізуються і порівнюються оригінальні опубліковані версії його геральдичної емблеми на гравюрі «Великого всезагального гербовника» (Нюрнберг, 1887), на кахлях з опорядження печей розкопаної резиденції генерального писаря Пилипа Орлика в м. Батурині Чернігівської обл. та на срібній печатці 1707–1708 рр. із зібрання Музею Шереметьєвих у Києві. Їх визнано достовірними й незаперечними візуальними свідченнями, які доповнюють обмежені австрійські та німецькі писемні повідомлення про князівське достоїнство І. Мазепи, пожалуване йому 1707 р. Особлива увага приділена дослідженню ще малознаних ранньомодерних геральдичних символів княжої влади української та європейської традицій.

     Розглядаються також спроби істориків і митців XIX–XX ст. графічно відтворити поліхромний герб того гетьмана як князя Священної Римської імперії та найбільш обґрунтовані й детальні його кольорові реконструкції, виготовлені технікою комп’ютерної графіки і опубліковані у 2019–2022 рр. Реконструйовані пічні кахлі з розкопок Батурина та одночасна печатка, введена до наукового обігу 2021 р., з унікальними бароковими композиціями і оформленням князівської емблеми І. Мазепи віднесено до цінних творів геральдичного мистецтва Гетьманщини його доби. Виявляються їхні українські та запозичені західні владні інсигнії й декоративні прийоми, виконані місцевими майстрами на замовлення гетьмана і П. Орлика.

     Ключові слова: дизайни княжого герба І. Мазепи, оригінальні графічні та рельєфні геральдичні зображення, мальовані та комп’ютерно-графічні реконструкції, Батурин, Гетьманщина, Священна Римська імперія. 

 

 

     Численні версії герба гетьмана Івана Мазепи (1687–1709 рр.) досліджувались вченими у багатьох статтях та спеціальній монографії XIX–XXI ст. [1]. Там побіжно розглядались лише деякі зображення князівського герба цього володаря булави, а спроб узагальнити їх у спеціальній праці нам невідомо.

    Автор торкався окремих питань щодо трьох видозмін оригінальних геральдичних емблем І. Мазепи як князя Священної Римської імперії та їхніх комп’ютерно-графічних й ліпних натурних реконструкцій у серії академічних і науково-популярних публікацій 2019–2022 рр., присвячених головно історико-археологічному вивченню м. Батурина XVII–XVIII ст. [2]. Запропонована праця на основі опублікованих графічних, археологічних та сфрагістичних джерел уперше проілюструє, детально опише, проаналізує і порівняє усі відомі натепер зображення княжого герба того гетьмана XVIII–XXI ст. з особливою увагою до ще маловивчених геральдичних символів князівської влади Нового часу (рис. 1-7).

     За австрійськими й німецькими архівними та опублікованими писемними повідомленнями, 1 вересня 1707 р. цісар Йозеф І нагородив І. Мазепу титулом князя Священної Римської імперії німецької нації (“Sacri Romani Imperii Princeps” латиною чи “Reichsfürst” німецькою мовою) за вагомий внесок гетьмана України у боротьбу європейських країн Священної Ліги проти експансії Оттоманської Порти [3]. В Австрійському державному архіві у Відні зберігся лист від І. Мазепи до цісаря з проханням пожалувати козацькому правителю цей титул, яке було задоволено і затверджено імперською канцелярією під вказаною датою [4]. Фото цього листа демонструється на виставці «Гетьман Іван Мазепа, князь Священної Римської імперії», відкритої у Національному історико-культурному заповіднику «Гетьманська столиця» в Батурині у жовтні 2021 р.

     В авторитетному «Великому всезагальному гербовнику», виданому в м. Нюрнберзі у Німеччині 1884–1887 рр., підтверджено надання І. Мазепі титулу князя тої імперії та надруковано гравюру з його шляхетським і князівським гербами [5]. Наша стаття розгляне лише останній (рис. 1). Кольори на гравюрі передано умовно різними видами штрихування.

     На княжому гербі знизу в центрі є червоний щит, близький до т. з. французького щита у геральдиці. Він має підпрямокутну форму з верхніми дещо витягнутими кутами, плавно заокругленими нижніми та малим гострим виступом посередині здолу. Боки щита злегка увігнуті, а горішній фігурний край трохи вигнутий. На шляхетському гербі гетьмана намальовано бароковий геральдичний щит відмінної форми, яку опишемо нижче. 

     На його князівській емблемі внизу щита зображено родовий герб І. Мазепи-Колединського «Курч» (“Kurcz” польською мовою) – срібний якороподібний шестикінцевий хрест на прямій горизонтальній основі з роздвоєним верхом у вигляді вил, золоті півмісяць ліворуч й шестипроменева зірка праворуч. Над хрестом намальовано срібний нагрудний панцир без рукавів та шийної броні.

     Над щитом розміщено пропорційно велику золоту шляхетську корону з трьома листовидними флевронами і двома меншими зубцями між ними як геральдичний символ нобілітету. Обруч в її основі прикрашено низкою ромбів, які, вірогідно, зображають вставні дорогоцінні камені.

     Щит і шляхетська корона встановлені на фоні стилізованої розгорнутої пурпурової монаршої мантії, підбитої білим хутром горностая з розсіяними темними хвостиками того звіра. Нагорі по боках мантія зав’язана масивними округлими вузлами, котрі обмотані в основі золотими шнурами з петлями. Від вузлів по боках звисають зборки мантії, хвилясті краї якої окантовані назовні стрічкою.

     Мантію вінчає широка князівська корона у вигляді двох пурпурових об’ємних кулястих доль, що передають дволопатеву оксамитову княжу шапку. Її охоплюють дві золоті бічні та середня, вертикальна, дуги. До них назовні прикріплені ряди об’ємних дрібних кульок, які, очевидно, зображають перлини. Нагорі на перетині цих дуг встановлено невелику золоту кулясту державу з хрестом – символ християнської монархії. Насподі корону оперезано широким поясом білого горностаєвого хутра з п’ятьма округлими виступами зверху. Нижче кожного виступу намальовано темний хвостик горностаю. Поверх княжої корони написано: “Fürst v. Mazeppa” (Князь фон Мазепа) (рис. 1).

     Зауважимо, що в панегіричних поемах св. Дмитра Туптала, Симеона (Стефана) Яворського, Антонія Стаховського та Вацлава Потоцького українською і польською мовами кінця XVII – початку XVIII ст., де описано Мазепин родовий герб «Курч», вищезгаданий якороподібний хрест у його складі названо саме «хрестом», «гербовим хрестом», «хрестом на кітві» (якорі) та “krzyzem” [6]. Так само іменуємо цей геральдичний символ гетьмана в нашій праці. Однак у творах інших тогочасних поетів, наприклад, Івана Орновського та в деяких поезіях С. Яворського його трактовано як знак у вигляді перехрещених вил на горизонтальній основі [7].

     Князівські корони описаного типу знаходимо на багатьох гербах і портретах князів України та Європи Нового часу на печатках, гравюрах та кам’яних барельєфах на стінах замків, фортець і надгробках (рис. 8) [8]. Див., наприклад, такі корони свв. князів Бориса й Гліба на їхніх гравюрних і рельєфних образах 1702 р. і 1705 р. (рис. 10–12).

      Загалом княжі корони та їхнє оформлення нагадують митри з облачення православних митрополитів і єпископів візантійської традиції, яких іноді називали князями церкви. Такі регалії церковних ієрархів грушовидної чи дволопатевої форми часто подібно опоряджені дугами та державою з хрестом нагорі. Хоч зустрічаються й митри без цих атрибутів так само, як їх позбавлені деякі простіші князівські корони, що покажемо нижче. Основу та дуги митр також іноді оздоблюють низками коштовних каменів і перлів. Однак на церковних головних уборах не вживають горностаєвого хутра, притаманного вбранню князів, королів, царів та імператорів. Різні дизайни митр та їхнього декору передані на численних портретах православних владик XVIІ–XVIII ст. (рис. 9, 10) [9].
      Серед розмаїтих фасонів і форм вінчальних корон православних та греко-католицьких обрядів бачимо чимало схожих на княжі. Хоч частіше вони мають більше, ніж дві навхресні дуги, які звичайно підтримують державу з хрестом на завершенні. Внутрішні шапки там зроблені переважно з червоного оксамиту чи інших дорогих тканин різних кольорів. На металевих дугах і обручах-основах іноді вставлені поодинокі перла, різнобарвні камені чи їхні імітації та мініатюрні ікони, але відсутні аплікації з горностаєвого хутра. Ближче до дизайну князівських корон є російські царські й імператорські шлюбні вінці, на яких розширені догори дуги й хрест вкриті рядами дорогоцінних каменів [10].

     Ще ближчі аналогії репрезентують модерні державні корони Великобританії з розкішною орнаментацією різнокольоровими коштовними каменями і перлами металевих дуг, обруча й держави з хрестом та вузькою стрічкою білого горностаєвого хутра в основі [11]. Дотепер корони, подібно розширені доверху дугами з державою і хрестом на завершенні, увінчують державні й королівські емблеми Англії, Шотландії, Ірландії, Канади, Нової Зеландії та деяких інших країн Британської Співдружності націй, а також Швеції, Норвегії, Данії, Голландії, Люксембургу, Ліхтенштейну, Болгарії, Румунії тощо.

     Уважне порівняння описаного герба І. Мазепи з композиціями і оформленням інших численних князівських геральдичних емблем XVI–XIX ст. на гравюрах «Великого всезагального гербовника» виявляє їхні спільні та відмінні риси. Така форма й опорядження княжої корони, як на його гербі, найчастіше зустрічаються на емблемах князів Центрально-Східної Європи Нового часу, представлених у цьому фундаментальному виданні. Хоч нерідко там знаходимо князівські корони, де знизу відсутній пасок горностаєвого хутра, котрий прикрашає княжу корону І. Мазепи. Замість хутра намальовано обруч-основу з низкою малих ромбів і кіл [12]. Вище вказувалось, що вони, напевно, зображають вставки з фігурних дорогоцінних каменів та перлів, як на шляхетській короні на гербі гетьмана (рис. 1).

     На деяких геральдичних емблемах цієї збірки бачимо схожі за формою дволопатеві князівські шапки з обручем в основі, але позбавлені бічних і центральних дуг та держави з хрестом, чи дуги без рядів кульок-«перлів» на них [13]. Нижче покажемо аналогії таким простішим княжим коронам німецького гербовника на скульптурних рельєфах та гравюрах України XVII–XVIII ст. (рис. 8, 10–12).

     На геральдичних емблемах того видання спостерігаємо різноманітність форм і стилів щитів, зокрема використання т. з. французьких, ренесансних і барокових щитів, та декоративних прийомів їхнього драпірування стилізованими розгорнутими горностаєвими мантіями. Останні різняться шириною. Вузли, завитки шнурів, іноді з китицями, та особливо вигадливо завернуті зборки по боках мантій з бахромою чи стрічкою по краях на кожному гербі мають індивідуальні, майже неповторні художні рішення і деталі. Важко знайти там інші емблеми, де бічні зборки мантії складені саме так, як на князівському гербі І. Мазепи. Однак усі ілюстрації того гербовника, включно з геральдичними емблемами гетьмана, явно виконані у єдиній манері технікою гравюри.

     Тому погоджуємось з думкою провідного фахівця з геральдики середньовічної й модерної України і Центральної Європи д-ра Олега Однороженка (Інститут української археографії та джерелознавства ім. Михайла Грушевського НАНУ) про те, що князівський і шляхетський герби І. Мазепи разом з іншими геральдичними емблемами «Великого всезагального гербовника» намалювали спеціально для цього видання 1884–1887 рр. [14]. У ранішій публікації автор припускав, що ілюстратори того гербовника спирались на ще не знайдене зображення княжого герба гетьмана XVIII ст. [15]. О. Однороженко вважає, що його оригінальну первинну версію, можливо, часу надання цьому правителю князівського привілею 1707 р., слід шукати у архівах Відня. Поїздку туди вчений відклав через пандемію та російську агресію в Україну.

 

* * *

     Дипломат Російської імперії у Відні, князь А.В. Дабижа надрукував у часописі «Киевская старина», т. 13 (Київ, 1885) замітку про князівський і шляхетський герби І. Мазепи [16]. Останній герб є поза нашої теми.

      Цей автор використав повідомлення про присвоєння гетьману титулу князя Священної Римської імперії (“Reichsfürst”) у 1707 р., опубліковане у «Великому всезагальному гербовнику», на який він посилається у своїй праці [17]. Можна гадати, що том 13 «Киевской старины» спізнився і вийшов друком після видання того гербовника 1887 р. А. Дабижа був обізнаний з надрукованою там гравюрою з княжою й шляхетською геральдичними емблемами І. Мазепи на табл. 186 і посилається на неї (рис. 1) [18]. Він ілюстрував замітку поліхромними малюнками обох цих Мазепиних гербів на літографії Г. Т. Корчак-Новицького (Київ) (рис. 2) [19].

     За А. Дабижею, він використав також інформацію про князівську геральдичну емблему гетьмана з «Słownika heraldycznego…», укладеного Станіславом Кшижановським й опублікованого в Кракові 1870 р. [20]. Але цей словник позбавлений ілюстрацій [21].

     У його замітці, на літографії княжого герба І. Мазепи в центрі знаходиться червоний французький щит (рис. 2). Він має форму близьку до прямокутника з прямими вертикальними боками, злегка витягнутими й обрізаними верхніми кутами, заокругленими нижніми та кілевидним центральним виступом на долині. Верхній край щита фігурний з гострим вирізом посередині.

      На щиті намальовані сірі/срібні якороподібний шестикінцевий хрест на основі з загнутими догори тупими кінцями (чи вила з горизонтальною перехрестиною на якороподібній основі), півмісяць і шестикутна зірка обабіч – геральдичні символи І. Мазепи. Над хрестом, у верхній частині щита, розташовано малий срібний панцир-нагрудник. Понад щитом міститься золота шляхетська корона з трьома трилисниками-флевронами та двома нижчими зубцями між ними, завершеними дрібними сірими колами, котрі, мабуть, зображають перла. Основу/обруч корони прикрашено поздовжнім рядом з двох червоних і пурпурового прямокутників та двох синіх ромбів, що виглядають як вставні дорогоцінні камені. 

     Щит і шляхетська корона розміщені на тлі стилізованої розгорнутої темно-червоної монаршої мантії-порфіри (багряниці), підбитої білим хутром горностая. Нагорі з обох боків, замість кулястих вузлів, мантія має більш аморфні округлі потовщення з горностаєвим хутром назовні, петлями й завитками золотих шнурів зверху і знизу потовщень та звисаючі від них пишні бічні зборки. Краї мантії оздоблено золотою бахромою.

     Над мантією встановлено князівську корону з двох кулястих доль густо-червоного кольору з темнішими дрібними плямами, що, ймовірно, передають фактуру пурпурової оксамитової княжої шапки. З двох боків та посередині її охоплюють дуги, опоряджені назовні низками сірих об’ємних кульок, котрі сприймаються як перла. Над останніми виступають незвичайні темні риски, можливо, засоби прикріплення перлин до бічних дуг. На їхньому перетині є масивна золота держава з хрестом. Надолі корону огорнуто стрічкою білого горностаєвого хутра з зубчастим верхом та горизонтальним рядом з п’ятьох темних хвостиків. Над гербом написано «Князь Мазепа». 

     Порівняння композицій та оформлення його княжої геральдичної емблеми на літографії 1885 р. і гравюрі з німецького гербовника 1887 р. виявляє багато спільних рис (рис. 1, 2). А. Дабижа або художник, якому він замовив літографію, Г. Корчак-Новицький, могли взяти за основу цю гравюру з деякими змінами й доповненнями того оригіналу. Так, там незначно різняться форми щитів і якороподібних хрестів (якірні основи й довжина перехрестя), завершень шляхетських та князівських корон, дизайни декоративних вузлів, шнурів, бічних зборок і окантовки країв горностаєвих мантій тощо.

     Допускаємо, що А. Дабижа або виконавець літографії запозичили відзначені відмінні деталі й кольори з інших репрезентацій герба І. Мазепи та якихось тогочасних різнобарвних ілюстрацій інших модерних геральдичних емблем князів Священної Римської імперії та їхніх описів. У своєму дослідженні різновидів герба гетьмана відомий історик-мазепознавець Сергій Павленко (Чернігів) лишив невизначеним, чи ця літографія слідувала оригіналу, чи була довільним тлумаченням-реконструкцією А. Дабижи й Г. Корчак-Новицького [22]. На наш погляд, її фарби правдоподібні та близькі до поліхромних малюнків геральдичних емблем князів римського цісарства [23].

     1994 р. знаний історик козаччини к. і. н. Олексій Сокирко, викладач Київського національного університету ім. Тараса Шевченка намалював кольорові князівський та шляхетський герби І. Мазепи, які експонуються в Музеї гетьманства у Києві (рис. 3) [24]. Його малюнок княжої геральдичної емблеми гетьмана уперше надрукували 2006 р. і він поширився в Інтернеті [25].

     О. Сокирко повідомив, що перемалював описану вище різнобарвну літографію з князівським гербом І. Мазепи з публікації А. Дабижи 1885 р. техніками акварелі, темпери й туші-пера. Він вважає свій малюнок не реконструкцією, а реплікою твору Г. Корчак-Новицького без власних умисних змін чи доповнень.

     Дійсно, порівняння княжої геральдичної емблеми гетьмана на тій літографії та малюнку О. Сокирка показує загальну подібність їхніх композицій, оформлення та барв (рис. 2, 3). Помітні лише незначні відхилення його репліки від оригіналу. На ній червоний підпрямокутний французький щит коротший по висоті, а його верхні обрізані кути більш видовжені. У порівнянні з літографією, князівська корона на малюнку піднесена вище над горностаєвою багряницею і значно менша за золоту шляхетську корону. На малюнку якороподібний хрест та півмісяць на шиті стали білими, а не сірими/срібними, зірка – золотавою, а червону дводільну оксамитову княжу шапку пересічено тонкими діагональними жовтими лініями навхрест, як сіткою. Поза цими деталями О. Сокирко майже не змінив вищеописані дизайн, декор та більшість кольорів княжого герба гетьмана на літографії 1885 р. і не використовував його оригінальної гравюри з німецького гербовника 1887 р. (рис. 1).

     У 2017 р. історик і митець Сергій Дмитрієнко (Чернігів), який працює для Батуринського археологічного проєкту, підготував поліхромну ілюстрацію геральдичної емблеми І. Мазепи як князя Священної Римської імперії методом комп’ютерного колажа. Вона надрукована переважно у науково-популярних працях про історико-археологічні дослідження гетьманської столиці 2017–2020 рр. [26].

     На цій ілюстрації червоний фігурний бароковий щит з темно-жовтими геральдичними символами гетьмана задрапіровано розгорнутою червоною мантією-порфірою, підбитою білим горностаєвим хутром, з жовтою бахромою по краях. Два бічні скручені вузли нагорі мантії перев’язані в основі золотими шнурами з петлями й китицями. Зображення панцира на щиті та шляхетської корони над ним відсутні. Мантію увінчано княжою короною з двох округлих доль червоного оксамиту, які охоплюють з боків і посередині дуги, прикрашені назовні рядами перлів. На перетині дуг у центрі височить золотий хрест без держави. Низ корони оперізує широкий пояс горностаєвого хутра з трьома арочними виступами нагорі. Під кожною арочкою розміщено по чорному хвостику горностаю.

     На жаль, ця перша спроба С. Дмитрієнка відтворити кольоровий князівський герб І. Мазепи значною мірою довільна і не базована на оригінальних зображеннях такого у німецькому гербовнику 1887 р. або на автентичних геральдичних рельєфах, про які мова далі (рис. 4–6). Художник спирався лише на малюнки барокового щита з геральдичними символами гетьмана XVII–XVIII ст. й пізнішого часу та на різнобарвні ілюстрації гербів інших князів римського цісарства з відповідними княжими коронами і мантіями, які представлені у Вікіпедії [27]. Тож, у світлі останніх археологічних і сфрагістичних знахідок оригінальних артефактів з рельєфами князівської  геральдичної емблеми І. Мазепи та їхніх обґрунтованих комп’ютерно-графічних реконструкцій того ж С. Дмитрієнка 2019–2021 рр., його описана перша спроба 2017 р. вже застаріла (рис. 4–7). Тому тут її не ілюстровано.

 

* * *

     Особливо важливими для розробки нашої теми є археологічні знахідки у Мазепиній столиці м. Батурині Чернігівської обл. Від 1995 р. до 2021 р., біля чверть століття, там проводила розкопки Батуринська археологічна експедиція Національного університету «Чернігівський колегіум» ім. Тараса Шевченка. З 2001 р. дотепер проєкт історико-археологічного вивчення Батурина XVII–XVIII ст. спонсорують Канадський інститут українських студій (КІУС) Альбертського університету в м. Едмонтоні та Дослідний інститут «Україніка» у м. Торонто в Канаді [28]. Цей проєкт є у складі Центру українських історичних досліджень ім. Петра Яцика при Торонтському відділі КІУС (https://www.ualberta.ca/canadian-institute-of-ukrainian-studies/centres-and-programs/jacyk-centre/baturyn-project.html).

     Колишній директор КІУС, видатний історик Гетьманщини проф. Зенон Когут є засновником і керівником Батуринського проєкту в 2001–2015 рр. Він лишається його авторитетним академічним дорадником. Головою Батуринської археологічної експедиції є старший науковий співробітник Дослідного центру археології та стародавньої і ранньомодерної історії Північного Лівобережжя Чернігівського університету археолог Юрій Ситий. У 2001–2013 рр. автор брав участь у розкопках Мазепиної столиці як співкерівник експедиції і дотепер є виконавчим директором Батуринського українсько-канадського археологічного проєкту КІУС.

     У 2017–2020 рр. археологи провели розкопки залишків резиденції особистого секретаря і головного помічника І. Мазепи, генерального писаря Пилипа Орлика на північно-західному посаді Батурина Побожівка, на городі садиби по вул. Тараса Шевченка, 13. Цю багату оселю спалили під час розорення гетьманської столиці російським військом 2 (13) листопада 1708 р.

В ході археологічних розвідок 2014 р. і 2016 р. та стаціонарних розкопок 2017–2020 рр. на місці житла П. Орлика виявили фундаменти двох великих цегляних огрівальних печей та чимало фрагментів керамічних кахлів від їхнього облицювання. Вони оздоблені майстерними рельєфними рослинно-квітковими орнаментами й геральдичними емблемами за стилем українського бароко. Дорожчі кахлі розписані синьою, зеленою, жовтою і білою поливою, а дешевші теракотові (без емалі) переважно побілені вапном.

    Знавець матеріальної культури гетьманської столиці Ю. Ситий вважає, що ці кахлі виготовили на замовлення П. Орлика кращі кахлярі Батурина на початку XVIII ст. Високий технічний і художній рівень тих виробів наближається до якісної архітектурної майоліки Києва того часу. Пічні кахлі з осідку генерального писаря визнані найбільш досконалими відомими натепер творами керамічного декоративного та геральдичного мистецтва Мазепиної столиці напередодні її  розгрому [29].

     У 2018–2021 рр. С. Дмитрієнко, за консультаціями з Ю. Ситим і автором, підготував техніками комп’ютерних фотоколажу й графіки гіпотетичні реконструкції серії цілих геральдичних і орнаментальних кахлів та фасадів ошатних груб покоїв П. Орлика у Батурині. На багатьох уламках кахлів збереглись унікальні дизайни родових гербів господаря дому та І. Мазепи. С. Дмитрієнко визначив, що усі ці лицьові кахлі мали підквадратну форму й розміри, приблизно 30 х 30 см. Автор надрукував, описав і обґрунтував комп’ютерні реконструкції глазурованих, теракотових та побілених крейдою кахлів і фасадів печей господи П. Орлика у Батурині в публікаціях 2019–2022 рр. [30]. Тут ілюструється й розглядається остання версія комп’ютерно-графічної реконструкції С. Дмитрієнка цілої полив’яної найдорожчої кахлі з рельєфною княжою геральдичною емблемою І. Мазепи (рис. 4, 5а).

     У центрі її композиції є щит світло-зеленої глазурі, облямований з боків темнішим зеленим наметом. Щит має великі дугоподібні бічні вирізи та трилопатеву нижню частину з витягнутим кілевидним виступом у центрі здолу. Така фігурна форма щита властива геральдиці Відродження і бароко [31]. Його визначають як польський бароковий щит [32]. Останній часто знаходимо на модерних гербах Польщі [33]. Очевидно, звідти цей мотив поширився в геральдику нобілітету України у XVII–XVIII ст. Можливо, тому дослідники різних версій гербу І. Мазепи називають щити подібних форм як ренесансними, так і бароковими.

     На щиті відтвореної кахлі зображено геральдичні символи І. Мазепи: темно-зелений якороподібний шестикінцевий хрест (чи перехрещені вила) на основі з загнутими догори симетричними рівно обрізаними кінцями. Між основою і перехрестям по боках вставлені білі півмісяць та шестипроменева зірка. Між ними на хресті на стрічці підвішено орден св. Андрія Первозванного білої поливи (рис. 4).

      Над щитом розміщено стилізований ранньомодерний західноєвропейський шолом типу армет з гратчастим заборолом. Горжет захищає шию, плечі й верх грудей. Шолом і княжа корона на ньому забарвлені густо-зеленою глазур’ю. По обидві сторони від шолому навколо щита рясно розставлені стилізовані рельєфні регалії гетьманської влади, козацькі клейноди, різна зброя та військове спорядження темно-зеленої поливи.

     2018 р. знайшли значний фрагмент теракотової побіленої кахлі, де зберігся чіткий виразний рельєф шолому, увінчаного стилізованою об’ємною князівською короною (рис. 5б). Вона має обруч-основу, прикрашену горизонтальною низкою малих рельєфних кілець з ромбом у центрі, які, вірогідно, зображають вставні коштовний камінь та перла. Над обручем розширяється догори шапка з двох округлих доль, розділених посередині вертикальною дугою з рядом дрібних кіл-«перлин». Дуга підтримує малу державу з хрестом зверху.

     На іншому варіанті графічної чорно-білої реконструкції кахлі з Мазепиним гербом, підготовленому членом Батуринської археологічної експедиції к. і. н. Людмилою Мироненко (Інститут археології НАНУ), так само намальовані шолом з дводільною княжою короною і круглою державою на завершенні [34]. Її реконструкцію не опубліковано, бо нижня частина декоративної арматури на кахлі відтворена не повністю.

     За нашою версією, П. Орлик для декору груб своєї оселі замовив кахлі з князівською короною на гербі І. Мазепи, щоб вшанувати його як князя Священної Римської імперії. Таким чином, зображення цієї корони на кахлях дозволяє датувати їх, а також опорядження розкопаної резиденції генерального писаря, між 1 вересня 1707 р., коли цісар удостоїв І. Мазепу князівським титулом, і зруйнуванням Батурина та того житла 2 листопада 1708 р. Замовлення П. Орликом кахлів з княжою короною на геральдичній емблемі І. Мазепи говорить про те, що оточення гетьмана визнавало його легітимним князем цієї імперії.

     Відтворені композиція і оформлення князівського герба гетьмана на пічних кахлях з Орликової господи у Батурині мають наступні унікальні риси. На відміну від описаних вище репрезентацій його геральдичної емблеми на гравюрі з німецького гербовника 1887 р. та графічних реконструкціях 1885 р. і 1994 р., на батуринських кахлях відсутні мотиви панцира на щиті, шляхетської корони та горностаєвої мантії (порівняй рис. 1–4).

     На інших численних версіях родового герба І. Мазепи на українських гравюрах і скульптурних барельєфах його часу, які дійшли до нас, княжих корон не зображено. На деяких з них є лише шоломові зубчасті шляхетські корони. Наприклад, така увінчує шолом серед арматури на гравюрі з геральдичною емблемою гетьмана чернігівського друку 1705 р. (рис. 11).

     Порівняння показують, що на реконструкції кахлі з гербом І. Мазепи, на рельєфній князівській короні куляста держава з хрестиком пропорційно менша, ніж на усіх інших відомих дизайнах його княжої геральдичної емблеми, які тут ілюстровані. Також на кахлях княжа шапка не має дуг навколо її півкуль. Такі бокові дуги, декоровані рядами перлів, описані на князівських коронах графічних зображень гербів (порівняй рис. 1–5б).

     Однак, як відзначалось вище, на ілюстраціях німецького гербовника представлені всілякі варіації уборів княжих корон, включно з аналогічними до зразку на батуринських кахлях. У цьому виданні зустрічаємо деякі ранньомодерні корони того типу, котрі також позбавлені бічних чи середніх дуг, з перлами й без них, інколи навіть без держав з хрестами над дугами та найпростіші неоздоблені дволопатеві князівські шапки лише з обручем-основою [35].

     Подібні обмеження набору атрибутів на княжих коронах бачимо на окремих геральдичних і портретних барельєфах та гравюрах України XVII–XVIII ст. Там знаходимо чимало варіантів таких корон, охоплених тільки центральною дугою, що тримає державу з хрестом, а бокові дуги з низками «перлів» там відсутні, як на князівській короні Мазепиного герба на кахлях з Батурина (рис. 8). Прикладом є аналогічні корони свв. князів Гліба й Бориса на гравюрах з видань Чернігова 1705 р. (рис. 10, 11) [36]. На рельєфних портретах цих князів на срібній позолоченій Царській брамі 1701–1702 рр. іконостасу Борисоглібського собору в Чернігові вони вбрані у дводільні князівські шапки з обручем-основою і лише одною середньою дугою, позбавлені бічних дуг з перлами та держави з хрестом (рис. 12) [37].

     На печатках з геральдичними емблемами князів України Нового часу також зустрічаються рельєфні схематично умовно передані їхні корони з порівняно дрібними державами у вигляді кільця, іноді без хреста нагорі, а на княжих дволопатевих шапках нерідко бракує бокових і центральних дуг чи рядів «перлів» на них [38]. Тож, відзначені деталі опорядження князівської корони на гербі гетьмана на реконструйованих батуринських кахлях мають надійні широкі паралелі у ранньомодерній геральдиці України та Заходу. 

     За О. Сокирко, такі варіації в деталях іконографії та стилістиці гербів козацької доби, включно з атрибутами корон, були звичайними, оскільки гербові зображення тоді не були регламентованими й реалістичними. Їх виконували майстри залежно від взірців і аналогій, переважно західних, які вони мали [39].

     Також унікальним є оформлення арматурою княжої геральдичної емблеми І. Мазепи на кахлях груб домівки П. Орлика у Батурині (рис. 4). Зображення озброєння, військового обладунку і владних інсигній часто оздоблюють герби шляхти, гетьманів, полковників та інших козацьких старшин на гравюрах, малюванні, срібних окладах ікон, шатах кіотів, ладівницях, деяких печатках, бронзових гарматах, дерев’яних рельєфах та зрідка на тиньковому ліпленні порталів мурованих церков Гетьманщини (рис. 11). Проте арматура невідома на інших ранньомодерних геральдичних пічних кахлях України й Польщі.

    Як відзначалось вище, на батуринських кахлях з Мазепиним гербом відсутній мотив монаршої горностаєвої мантії – характерного геральдичного елементу князів Священної Римської імперії. Замість неї там щит з усіх боків оточує розлога арматура (рис. 4). Зображення цієї мантії разом з такими рясними рельєфами різної зброї, амуніції, гетьманських та козацьких клейнодів було б композиційно перевантаженим і нерозбірливим.

     Додамо, що у Гетьманщині Мазепиного часу репрезентація червоної мантії-багряниці, підбитої білим хутром, усіяним чорними хвостиками горностаїв, на керамічних кахлях була технологічно неможливою. Тоді червоної та чорної поливи там не застосовували [40]. Взагалі не зустрічаємо зображень таких горностаєвих мантій техніками рельєфу чи розпису глазур’ю на кахлях України й Польщі раннього модерну. Напевно, мілкий рельєф делікатної фактури хутра горностая з притаманними численними чорними хвостиками та декоративних стилізованих вузлів і зборок тої мантії, вигадливо перев’язаної золотими шнурами часто з китицями та облямованої бахромою, на керамічних плитках виглядав би невиразно, задрібно й малопомітно.

     За версією автора, П. Орлик чи митець, якому він замовив дизайн кахлі з Мазепиним гербом, взорували не на позбавлені арматури геральдичні емблеми князів римського цісарства, а радше, на раніші гравюри й твори торевтики з гербом гетьмана, виготовлені у Києві та Чернігові, котрі часто оформлені мілітарними атрибутами (рис. 11). Важливим, чи навіть основним, взірцем для композиції геральдичної емблеми І. Мазепи з пишною оточуючою арматурою на тих кахлях був схожий рельєф на срібній позолоченій шаті кіоту для ікони Троїцько-Іллінської Богородиці. Гетьман фундував цю коштовну шату, що встановили у Троїцькому соборі Чернігова 1695 р. Тепер вона зберігається в Чернігівському обласному історичному музеї ім. Василя Тарновського [41].

     Зразками наслідування для композиції та окремих деталей Мазепиного герба на батуринських кахлях могли також послужити гравюри з військовими мотивами київських і чернігівських видань межі XVII–XVIII ст., особливо мідьорити Івана-Інокентія Щирського (наприклад, рис. 11). Таким чином, геральдика та декоративна арматура цих кахлів гетьманської столиці представляють передову художню школу Києва й Чернігова Мазепиної доби [42].

     Її митці адаптували й творчо перетлумачували західні геральдичні атрибути влади і декоративні прийоми за місцевою традицією і смаками. Показово, що на кахлях з Батурина князівська корона вінчає не мантію чи щит, а шолом як звичайно розміщені шоломові шляхетські корони на емблемах шляхтичів козацької держави (рис. 4–5, 11). Дизайнер кахлів з гербом гетьмана міг використати більш знайому йому геральдику українських і річпосполитських князів на гравюрах, малюванні й скульптурі того часу, де відсутні горностаєві мантії та убор княжих корон ближчий до такого зображення на кахлях (з малою державою з хрестиком і без бічних дуг з «перлами», як на рис. 8, 11). У німецькому гербовнику також є чимало емблем польських, литовських, трансільванських та інших європейських князів XVI–XVII ст., наприклад, Оссолінських, Радзивілів, Баторіїв і Ракоці, з князівськими коронами, але без горностаєвих мантій [43].

     Порівняльний аналіз підкріплює надійність комп’ютерної реконструкції та інтерпретації своєрідного дизайну княжого герба І. Мазепи, обрамованого арматурою, на кахлях печей дому П. Орлика у Батурині. Автор більш детально розглянув графічні та ліпні реконструкції геральдичних емблем обох цих видатних вітчизняних державців на знайдених там кахлях в академічних і науково-популярних працях 2019–2022 рр. [44].

 

* * *

     2021 р. видатний російський історик козаччини та мазеполог, директорка Центру з вивчення історії України Інституту історії Санкт-Петербурзького державного університету проф. Тетяна Таїрова-Яковлева ввела до наукового обігу унікальну срібну печатку з князівським гербом І. Мазепи (рис. 6). З 2013 р. цей експонат знаходиться у приватній власності колекціонера Олексія Шереметьєва і виставлений в родинному Музеї Шереметьєвих у Києві. Названа історик люб’язно передала автору кольорові світлини печатки, а власник колекції дозволив їх публікувати, за що висловлюємо їм щиру подяку.

     8 жовтня 2021 р. О. Шереметьєв і Т. Таїрова-Яковлева офіційно презентували артефакт у Національному історико-культурному заповіднику «Гетьманська столиця» в Батурині [45]. До того заходу там влаштували вищезгадану виставку «Гетьман Іван Мазепа, князь Священної Римської імперії».

     Т. Таїрова-Яковлева впевнена, що це була особиста князівська печатка І. Мазепи, виготовлена наприкінці 1707 – на початку 1708 рр. після отримання ним титулу князя тої імперії 1 вересня 1707 р. Гетьман вживав титул і замовив відповідну печатку завіряти нею його листи й документи. Дослідниця гадає, що печатка зберігалась у канцелярії І. Мазепи або його секретаря/канцлера П. Орлика в Батурині й була втрачена ними під час переправи через Дніпро при відступі шведсько-українського війська після поразки в Полтавській битві 1709 р. Вчена сподівалась знайти у російських і австрійських архівах листи чи грамоти гетьмана, завірені тою печаткою (з її відбитками), та нові документи, де він титулується князем Священної Римської імперії [46]. Однак вторгнення Росії в Україну 2022 р., примусило україністку залишити РФ і перешкодило пошуку цих матеріалів й підготовці статті про княже достоїнство І. Мазепи, яку вона планувала.   

     Від 2021 р. спеціалісти зі сфрагістики та історики Гетьманщини почали досліджувати печатку і дискутувати про її автентичність. Зокрема, згаданий вище знавець сфрагістики й геральдики ранньомодерної України та Речі Посполитої О. Однороженко переконливо відстоює достовірність того експоната Музею Шереметьєвих. У його визначенні він надає вирішальну роль аналізу іконографії та стилю виконання рельєфу печатки [47].

     У січні 2022 р. позицію О. Однороженка підтримав багаторічний співробітник Батуринської археологічної експедиції, завідувач науково-дослідним відділом Національного заповідника «Глухів» к. і. н. Юрій Коваленко. На жаль, через експансію Росії в Україну цей археолог не завершив запланованої експертизи печатки і зараз служить у лавах ЗСУ. Автор також висловився за її автентичність у буклеті 2021 р. [48].

За фото, бокові сторони й тонка рамка щитка срібної печатки мають багато пошкрябин і щербин. Проте мініатюрне карбування княжого герба І. Мазепи та його оформлення добре збереглось і розбірливе (рис. 6).

     Довжина овального щитка печатки 3 см. У його центрі є рельєф барокового щита з напівкруглими бічними вирізами та плавно описаною трилопатевою нижньою частиною з гострим кінцем посередині насподі. Верхні кути щита обрізані, а край між ними вигнутий донизу з гострим центральним вирізом.

     На щиті викарбувано геральдичні символи гетьмана – якороподібниий хрест (перехрещені вила) на горизонтальній основі з загнутими догори несиметричними кінцями. Правий тупий кінець основи рівно обрізано зверху, а лівий має навскісний зріз нагорі з бічним гострим виступом, звернутим наліво, подібно до вістря риболовного гачка. Між основою і перехрестям зліва розміщено шестикутну зірку, а справа – півмісяць. На відбитках печатки зірка й півмісяць будуть дзеркально знаходитись на протилежних боках від хреста, як на багатьох відомих композиціях Мазепиного герба.    

     Над щитом встановлено шляхетську корону з п’ятьма однаковими завершеннями-трилисниками. Її обруч-основу прикрашено горизонтальною низкою дрібних округлих фігур, котрі, очевидно, зображають вставні коштовні камені чи перла.

     Щит і шляхетська корона розташовані на фоні стилізованої розгорнутої мантії, підбитої світлим горностаєвим хутром. На ньому розсіяні численні малі вертикальні насічки для умовного позначення темних хвостиків горностаїв. Нагорі по боках мантію зав’язано двома кулястими вузлами, обмотаними в основі шнурами з кінцями, що в’ються. Від вузлів звисають масивні зборки з бахромою по краях. 

     Над мантією встановлено князівську корону того самого типу, як описана вище (порівняй рис. 1–6). На печатці обруч-основу корони оздоблено поздовжнім рядом з п’ятьох дрібних ромбів чи інших аморфних фігур, котрі, можливо, передають вставні дорогоцінні камені. Але не виключено, що основа корони зображає стрічку з хутра горностая з хвилястим чи зубчастим верхнім обрізом та п’ятьма меншими хвостиками того звіра, як на графічних репрезентація княжого гербу І. Мазепи (рис. 1–3, 6).

     Над основою корони розширюються догори дві округлі долі князівської «оксамитової» шапки. З боків та спереду, посередині, її охоплюють дуги, орнаментовані низками малих кульок, котрі явно зображають перла. Ці дуги з’єднуються нагорі корони під великою державою у вигляді кулі з хрестом на завершенні. Написи на печатці відсутні. 

     Безперечно, на ній викарбувано герб І. Мазепи як князя Священної Римської імперії. Очевидно, регалії князівської гідності такі, як горностаєва мантія та княжа корона на печатці запозичені з геральдики тої імперії. Вони свідчать про знайомство з нею замовника печатки, гетьмана, і його оточення.

     Мотиви шляхетської корони, барокового щита та родові геральдичні символи І. Мазепи на печатці належать до геральдичного мистецтва Гетьманщини і Речі Посполитої. Там також використовували описані вище князівські корони за зразком владних інсигній європейської еліти Нового часу. Як згадувалось вище, такі корони зустрічаються на гербах, печатках, портретах і надгробках князів України XVI–XVIII ст. (рис. 8. 10–12) [49]. Тож, домінуючі запозичені західні геральдичні атрибути на розглядуваній печатці доповнили українськими.

     Порівняння композицій та оформлення княжого герба І. Мазепи на цій печатці, графічних зображеннях і батуринських кахлях показує їхню загальну подібність. Проте геральдична емблема гетьмана на печатці має відмінні деталі у формах якороподібного хреста, щита, корон, декоративних зборок горностаєвої мантії та завитків шнурів навколо її вузлів (порівняй рис. 1–6).

     Серед усіх описаних више версій князівського гербу І. Мазепи тільки на печатці загнута догори зліва основа того хреста має вигляд вістря риболовного гачка. Така деталь на різних кінцях основи якороподібного хреста присутня на багатьох дизайнах шляхетської геральдичної емблеми гетьмана, найбільше на українських гравюрах та барельєфах Чернігівщини його часу (рис. 11, 13, 14) [50].

     Також на печатці бічні зборки мантії незвичайно складені кутовими краями/полами назовні. Протилежно, на усіх інших княжих гербах, вміщених сотнями у німецькому гербовнику 1887 р., включно з Мазепиною емблемою, такі зборки незмінно завернуті краями до середини мантії, хоч з різноманітними художніми варіаціями (порівняй рис. 1, 6).

     На мініатюрній печатці бракує зображення малого панцира, яке є нагорі щита князівської геральдичної емблеми гетьмана у німецькому гербовнику та на її мальованих реконструкціях 1885 р. і 1994 р. На цій печатці розміри держави з хрестом на завершенні княжої корони значно більші, ніж на інших відомих дизайнах князівського герба І. Мазепи (порівняй рис. 1–6).

     Відзначені відмінності дозволяють вважати, що описана печатка не є копією опублікованих графічних версій його княжої геральдичної емблеми XIX–XXI ст. Це говорить на користь автентичності того артефакту, яку ставлять під сумніви чи намагаються спростувати деякі історики козаччини з 2021 р. [51].

     Звернемо увагу на схожість форм рельєфних щитів на печатці та кахлях з князівським гербом І. Мазепи, які обличковували груби житла П. Орлика у Батурині (порівняй рис. 4, 6). Характерні для геральдичних ренесансних і барокових щитів дугоподібні бічні вирізи на печатці лише менші, а трилопатеві обриси нижньої частини щита з гострим кінцем посередині там плавніші й менш виражені, ніж на більш фігурному щиті на кахлях. Тому, на обох артефактах ці атрибути однаково названі геральдичними бароковими щитами. Додамо, що вищевказане наше датування виготовлення пічних кахлів Орликової господи у Батурині та княжої печатки гетьмана за Т. Таїровою-Яковлевою співпадає, 1707–1708 рр.

     Подібні за формою щити, які в літературі іменуються ренесансними і бароковими, зображені на багатьох шляхетських гербах І. Мазепи, полковників та шляхтичів України кінця XVII – початку XVIII ст. Наприклад, такі бачимо на рельєфних геральдичних емблемах гетьмана на фундованих ним дзвоні «Голуб» 1699 р. для Воскресенської церкви Батурина, на срібній позолоченій спідній обкладинці Євангелія 1701 р., на стволі бронзової гармати «Лев» 1705 р., яка виставлена на подвір’ї Кремля у Москві (рис. 13), на фрагменті різьблених дерев’яних дверей 1694 р., знайдених на Чернігівщині (приватне зібрання В.А. Романщака), та на художньому гаптуванні воздуха «Не ридай мене мати» 1689 р. з Успенського собору Києво-Печерської лаври [52].

     Аналогічні стильові рішення щитів мають відформовані у тиньку реставровані рельєфні герб І. Мазепи на фасаді церкви Всіх святих 1698 р. над лаврською Економічною брамою та геральдична емблема стародубського полковника Михайла Миклашевського над порталом входу до трапезної 1701 р. Видубицького монастиря у Києві (рис. 14, 15). Щити близьких дизайнів знаходимо на шляхетських гербах гетьмана 1688 р., 1689 р., 1695 р. і 1698 р., охтирського полковника Івана Перехреста 1689 р., ніжинського полковника Івана Обидовського 1698 р., харківського полковника Федора Захаржевського 1705 р. та ректора Києво-Могилянської академії Прокопія Калачинського 1698 р. на гравюрах Олександра Тарасевича та І. Щирського, надрукованих у Києві й Чернігові [53]. Вони також є на геральдичних емблемах польських і литовських магнатів на гравюрах Леонтія Тарасевича 1680–90-х рр. [54].

      Ці приклади показують, що барокові щити, представлені на версіях рельєфного княжого герба І. Мазепи на одночасних печатці та батуринських кахлях, були поширеним мотивом у геральдиці Гетьманщини за його регіменту (рис. 4, 6). Ці артефакти відносяться до творів геральдичного мистецтва Мазепинського бароко.

     Значно пізніше панування того стилю, на ілюстрації князівської емблеми гетьмана у німецькому гербовнику 1887 р., замість барокового щита зобразили форму, близьку до французького щита з майже прямими боками. Вірогідно, з цієї оригінальної гравюри такий підпрямокутний дизайн щита перенесли на реконструктивну кольорову літографію княжого герба І. Мазепи 1885 р., а звідти – на її репліку 1994 р. (рис. 1–3). До початку нашого століття науковці не знали найдавніших оригінальних рельєфних барокових репрезентацій того герба (рис. 4–6).

     Так однотипні форми геральдичних барокових щитів на печатці та кахлях поєднують ці вироби 1707–1708 рр. й відокремлюють їх від трьох відомих графічних версій князівської емблеми гетьмана XIX–XX ст. Підкреслимо, що кахлі знайшли в ході розкопок решток резиденції П. Орлика у Батурині в 2017–2020 рр., а реконструювали та опублікували у 2019–2021 рр., тобто пізніше, ніж знайшли й продали колекціонеру О. Шереметьєву Мазепину печатку в 2013 р. Це виключає використання будь-яких зображень на цих кахлях для ніби-то підробки печатки [55]. Відмінності іконографій княжого герба гетьмана на печатці та на його пізніших графічних відтвореннях відзначались вище.

     Таким чином, проведений компаративний аналіз зібраних тут рельєфних і графічних репрезентацій князівської геральдичної емблеми І. Мазепи дозволяє підтримати твердження О. Однороженка про автентичність розглянутої печатки та думку Т. Таїрової-Яковлевої про її приналежність гетьману-князю і виготовлення на замовлення цього правителя у 1707–1708 рр.

     На основі достовірного, на нашу оцінку, чіткого рельєфного зображення на печатці, автор та С. Дмитрієнко підготували нову гіпотетичну комп’ютерно-графічну реконструкцію герба І. Мазепи як князя Священної Римської імперії. Вони також врахували описи й різнобарвні малюнки геральдичних емблем князів тої імперії [56]. Перша кольорова версія цієї реконструкції опублікована у нашому буклеті 2021 р. [57]. Див. її підправлений чорно-білий варіант на рис. 7. Раніші спроби графічно відтворити герб гетьмана як князя римського цісарства передруковані у публікаціях автора 2019–2020 рр. [58].

     Проведений у статті детальний порівняльний аналіз відомих натепер оригінальних опублікованих дизайнів княжої геральдичної емблеми І. Мазепи на гравюрі «Великого всезагального гербовника» (Нюрнберг, 1887), на кахлях з облицювання груб оселі П. Орлика у Батурині 1707–1708 рр. та на тогочасній срібній печатці з Музею Шереметьєвих у Києві дозволяє вважати їх надійними графічним, археологічним й сфрагістичним джерелами для всебічного вивчення (рис. 1, 4–6).

     Розглянуті тут спроби істориків і художників А. Дабижи та Г. Корчак-Новицького 1885 р., О. Сокирка 1994 р. й С. Дмитрієнка 2017 р. графічно відтворити поліхромний герб гетьмана як князя Священної Римської імперії натепер мають лише історіографічний інтерес (рис. 2, 3). Вони застарілі у світлі знахідок тих пічних кахлів і печатки з оригінальними унікальними рельєфними зображеннями його князівського герба та їхніх переконливих детальних кольорових комп’ютерно-графічних реконструкцій С. Дмитрієнка, опублікованих, обґрунтованих і проаналізованих автором у 2019–2022 рр. (рис. 4–7).

     Ці артефакти демонструють сполучення українських та асимільованих європейських символів князівської влади й декоративних прийомів. Їх відносимо до цінних творів геральдичного мистецтва синкретичного Мазепинського бароко, виготовлених місцевими майстрами на замовлення гетьмана і П. Орлика.

     Репрезентації княжої геральдичної емблеми І. Мазепи на гравюрі з німецького гербовника 1887 р., батуринських кахлях та печатці 1707–1708 рр. є незаперечними візуальними свідченнями про його князівське достоїнство від 1707 р. Вони суттєво доповнюють обмежені й по-різному інтерпретовані істориками повідомлення австрійських і німецьких документів XVIIІ–XIX ст. про пожалування гетьману титулу князя Священної Римської імперії того року.

     Знахідки, реконструкції та дослідження зображень його княжого герба мають велике значення для мазепознавства, студій геральдики Гетьманщини, мистецтва українського бароко, культури й побуту козацької верхівки та її зв’язків із Заходом. Сподіваємось, що подальші розкопки у Батурині увінчаються знахідками нових творів геральдики.

 

 

 ПОСИЛАННЯ

1. Див., наприклад, Токаржевський-Карашевич Я. Походження і герб гетьмана Мазепи, Мазепа: Збірник. Т. 1. Праці українського наукового інституту. Варшава, 1938. С. 53–63; Ситий І. Герб і печатка Івана Мазепи, Сіверянський літопис. 2001. № 5. С. 38–46; його ж. Сіверський слід походження роду Мазеп, Медієвіст, жовтень 31. 2016. https://www.medievist.org.ua/2016/10/blog-post_31.html; Полюшко Г. Герб гетьмана Івана Мазепи. Київ, 2015. Див. також посилання 6, 16.
2. Когут З., Мезенцев В., Ситий Ю. Археологічні студії Батурина 2018–2019 рр. Реконструкції герба Івана Мазепи. Торонто, 2019. С. 18–26. Іл. 34–40. http://www.mazepa.name/cms/wp-content/uploads/Booklet-19-Bat-18-7-MB-b.pdf; вказані автори. Розкопки у Батурині 2019 року. Кахлі гетьманської столиці XVII – початку XVIII ст. Торонто, 2020. С. 25–27. Іл. 32–36, 38. https://www.ualberta.ca/canadian-institute-of-ukrainian-studies/centres-and-programs/                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                      jacyk-centre/baturyn-project.html; вказані автори. Історико-археологічні досліди Батурина 2020–2021 рр. До 20-ліття Батуринського українсько-канадського проєкту. Торонто, 2021. С. 13–19. Іл. 17–26. https://www.ualberta.ca/canadian-institute-of-ukrainian-studies/centres-and-programs/jacyk-centre/baturyn-project.html; Мезенцев В.І. Батуринські кахлі з гербами П. Орлика та І. Мазепи: реконструкції та аналіз, Сіверщина в історії України: Наукове видання. Вип. 13. Глухів–Київ, 2020. С. 129–139. Рис. 5–15. http://nz-hlukhiv.com.ua/wp-content/uploads/sivershuna/sivershuna_2020.pdf; його ж. Порівняльний аналіз арматури на кахлях з гербом І. Мазепи з Батурина, Сіверщина в історії України: Наукове видання. Вип. 14. Глухів–Київ, 2021. С. 138–149. Рис. 1–3, 5–9. http://nz-hlukhiv.com.ua/wp-content/uploads/sivershuna/sivershuna_2021.pdf; Mezentsev V.I., Sytyi Yu.M., Kovalenko Yu.O. Archaeological Research on 17^th-18^th-Century Baturyn in 2018, Сіверщина в історії України: Наукове видання. Вип. 12. Глухів–Київ, 2019. C. 30–32. Figs. 3, 4. http://nz-hlukhiv.com.ua/wp-content/uploads/sivershuna/sivershuna_2019.pdf; вказані автори. Baturyn Excavations in 2019 and Reconstructions of I. Mazepa’s Coat of Arms, Сіверщина в історії України: Наукове видання. Вип. 13. Глухів–Київ, 2020. C. 75–77. Figs. 5, 6. http://nz-hlukhiv.com.ua/wp-content/uploads/sivershuna/sivershuna_2020.pdf; Dimnik M., Mezentsev V. Excavations at Baturyn, Ukraine, in 2019, Canadio-Byzantina: A Newsletter Published by the Canadian Committee of Byzantinists. No. 31. January 2020. P. 13–15. Fig. 5. https://uottawa.scholarsportal.info/ottawa/index.php/cb/issue/view/514; Mezentsev V. Excavations at Baturyn 2021, Canadio-Byzantina. No. 33. January 2022. P. 19–22. Figs. 2–9. https://uottawa.scholarsportal.info/ojs/index.php/cb/index; Mezentsev V., Sytyi Yu. Summary of Archaeological and Historical Research of Baturyn in 2021. https://www.academia.edu/70863050/Volodymyr_Mezentsev_Yurii_Sytyi_Summary_of_archaeological_and_historical_research_of_17th_18th_century_Baturyn_Ukraine_in_2021; Kohut Z., Mezentsev V., Sytyi Yu. Coat of Arms of Hetman Mazepa Found in Baturyn, the Kozak State Capital, The Ukrainian Weekly. No. 12. Parsippany, N. J. March 21, 2021. P. 8–9; вказані автори. Unique Armorial Bearings of Mazepa Discovered in Baturyn, Ukrainian Echo, Vol. 35. No. 7. Toronto, March 9, 2021. P. 2–3. https://www.academia.edu/45505285/Zenon_Kohut_Volodymyr_Mezentsev_Yurii_Sytyi_Unique_Armorial_Bearings_of_Mazepa_Discovered_in_Baturyn_Ukrainian_Echo_Vol_35_No_7_Toronto_March_9_2021_pp_1_3
3. Оглоблин О. Гетьман Іван Мазепа та його доба. Вид. 2, ред. Л. Винар. Нью-Йорк – Київ – Львів – Париж – Торонто, 2001. С. 256, 271–272. Див. також посилання 4, 5,
4. Österreichisches Staatsarchiv, Wien: AVA, Adelsakt 1 September 1707. Adelserhebung Johann Mazepa, Fürstenstand; Мацьків Т., Гетьман Іван Мазепа – князь Священної Римської імперії, Український історик. 1966. № 3/4. С. 36–37. https://shron1.chtyvo.org.ua/Matskiv_Teodor/Hetman_Ivan_Mazepa__kniaz_Sviaschennoi_Rymskoi_Imperii.pdf?; його ж, Гетьман Іван Мазепа в західньоевропейських джерелах 1687–1709. Вид. 2. Київ – Полтава, 1995. Розділ 4.4 Справа надання Мазепі титулу “Князя св. Римської імперії”. http://litopys.org.ua/coss4/mazk05.htm; Проф. Тетяна Таїрова-Яковлева (Санкт-Петербурзький університет), «Іван Мазепа та князівський титул», доповідь у Національному історико-культурному заповіднику «Гетьманська столиця» в м. Батурині 8 жовтня 2021 р. Щиро дякую Т. Таїровій-Яковлевій за ознайомлення з першим варіантом цієї статті та слушні зауваження у 2022 р.

5. Том цього гербовника зі статтею про пожалування княжого титулу І. Мазепі та гравюрою з його княжим і шляхетським гербами, опублікований 1887 р., розміщено в Інтернеті. [Електронний ресурс]. Режим доступу: Siebmacher J. Grosses und allgemeines Wappenbuch: Fürsten des Heiligen Römischen Reiches: M–Z. Band I. 3. III. Nürnberg, 1887. S. 160–161. Taf. 186. https://gdz.sub.uni-goettingen.de/id/PPN822821737?tify={%22pages%22:[16],%22view%22:%22info%22};

         https://gdz.sub.uni-goettingen.de/id/PPN822821737?tify={%22pages%22:[171],%22panX%22:0.514,%22panY%22:0.84,%22view%22:%22%22,%22zoom%22:0.982}

6. Павленко С. Загибель Батурина 2 листопада 1708 р. Додатки: Герб Мазепи. Київ, 2007. С. 197–208.
7. Детальніше див. Мезенцев В.І. Батуринські кахлі з гербами П. Орлика та І. Мазепи. С. 132, 137, посилання 24. Так визначає цей знак геральдист Олег Однороженко. Див. посилання 14.
8. Лукомский В.К., Модзалевский В.Л. Малороссийский гербовник. Санкт-Петербург, 1914. Репринтне вид. Київ, 1993. Табл. XXIII, XLVIII; Ukraine – Sweden: At the Crossroads of History (XVII–XVIII Centuries): Catalogue of the International Exhibition. The Ukrainian Museum, New York, etc., comp. Yu. Savchuk. Kyiv, 2010. P. 78, 80. Fig. 45; Мезенцев В.І. Порівняльний аналіз арматури на кахлях з гербом І. Мазепи з Батурина. С. 142. Рис. 4. Див. також посилання 36–38.
9. Радишевський Р., Свербигуз В. Іван Мазепа в сарматсько-роксоланському вимірі високого бароко. Київ, 2006. С. 36, 51, 219, 221, 223, 395, 419, 475, 490; Степовик Д. Українська гравюра бароко. Київ, 2012. С. 402.
10. [Електронний ресурс]. Режим доступу:

http://uk.axios.world/tserkovnaya-utvar/ventsy-venchalnye;

https://ru.rbth.com/read/1809-korony-rossiya-imperia

11. [Електронний ресурс]. Режим доступу:

https://en.wikipedia.org/wiki/Crown_Jewels_of_the_United_Kingdom

12. Siebmacher J. Grosses und allgemeines Wappenbuch: Fürsten des Heiligen Römischen Reiches: M–Z. Band I. 3. III. Nürnberg, 1887. Taf. 211, 219–224, 226, 237, 279, 290, 323, 326–328, 331, 348, 290.
13. Там само. Taf. 189, 192, 195, 202, 229. 233, 237, 246, 282, 285, 290, 292, 315–317, 325–327, 337, 347, 348, 350, 351, 356, 369, 372, 373.
14. Дуже дякую О. Однороженку за обговорення першого варіанту цієї статті та цінні зауваження і консультації про зображення гербу І. Мазепи у 2022 р.
15. Mezentsev V. Excavations at Baturyn 2021, P. 20.
16. ДабижаА.В. Мазепа-князь и его шляхетский и княжеский гербы, Киевская старина. Киев, 1885. Т. 13. С.715–717.
17. Там само. Примітки 1 на С. 715, 716.
18. Там само. С. 716, посилання 1.
19. Там само. С. 717, А, Б.
20. Там само. С. 716.
21. Słownik heraldyczny dla pomocy w poszukiwaniach archeologicznych. Ułożył Stanisław Krzyżanowski. Кrakow, 1870. [Електронний ресурс]. Режим доступу: https://www.wbc.poznan.pl/dlibra/publication/29614/edition/46956/content
22. Павленко C. Загибель Батурина 2 листопада 1708 р. C. 207–209.
23. Див., наприклад, [Електронний ресурс]. Режим доступу: https://en.wikipedia.org/wiki/Princes_of_the_Holy_Roman_Empire
24. Щиро дякуємо О. Сокирку за передання автору електронної версії малюнку княжого герба І. Мазепи та за люб’язний дозвіл цього історика і Музею гетьманства у Києві друкувати її у наших працях. Чорно-білий варіант уперше опубліковано в статті Мезенцева В.І. Батуринські кахлі з гербами П. Орлика та І. Мазепи. С. 136. Рис. 14.
25. Радишевський Р., Свербигуз В. Іван Мазепа в сарматсько-роксоланському вимірі високого бароко. Київ, 2006. С. 177.
26. Когут З., Мезенцев В., Ситий Ю. Археологічні досліди Батурина 2016 року. Керамічні оздоби палацу Івана Мазепи. Торонто, 2017. С. 6. Див. також посилання 58.
27. Див. посилання 23.
28. Висловлюємо глибоку подяку директорці Канадського інституту українських студій (КІУС) проф. Наталії Ханенко-Фрізен, директору відділу цього інституту в Торонто проф. Франку Сисину та президенту Дослідного інституту «Україніка», виконавчому директору Ліги українців Канади мгр Оресту Стецеву за фінансування Батуринського археологічного проєкту та всебічну допомогу. У 2021–2022 рр. КІУС підтримав проєкт грантами з Вічного фонду д-ра Богдана Стефана Запутовича та д-ки Марії Грицайко-Запутович. Історико-археологічні студії Батурина та публікації проєкту також підтримують субсидіями Фонд кафедр українознавства у Нью-Йорку, Крайові управи Ліги українців і Ліги українок Канади, їхні торонтські відділи, Союз українок Канади (відділ ім. св. кн. Ольги), Кредитова спілка «Будучність», фундації «Будучність» і «Прометей», Українська кредитова спілка в Торонто та українсько-американська організація «Zorya Inc.» (м. Гринвіч, штат Коннектикут у США). Чернігівська обласна державна адміністрація і Чернігівський обласний історичний музей ім. В.В. Тарновського надають щорічні гранти на розкопки Батурина. Найщедрішими приватними жертводавцями на дослідження гетьманської столиці у 2021–2022 рр. є св. п. митець Роман Василишин (м. Філадельфія у США), художник Ральф Роу ІІ (Гринвіч, Коннектикут), д-р Юрій Іванчишин та Олена Негрич (Торонто).
29. Когут З., Мезенцев В., Ситий Ю. Історико-археологічні досліди Батурина 2020–2021 рр. С. 12. Див. також посилання 30.
30. Когут З., Мезенцев В., Ситий Ю. Археологічні студії Батурина 2018–2019 рр. Реконструкції герба Івана Мазепи. С. 17–22. Іл. 28–36; вказані автори. Розкопки у Батурині 2019 року. Кахлі гетьманської столиці XVII – початку XVIII ст. С. 24–29. Іл. 25–35, 38; вказані автори. Історико-археологічні досліди Батурина 2020–2021 рр. С. 13–23. Іл. 17, 18, 27–30; Мезенцев В.І. Батуринські кахлі з гербами П. Орлика та І. Мазепи: реконструкції та аналіз. С. 130–136. Рис. 1–7; Mezentsev V.I., Sytyi Yu.M., Kovalenko Yu.O. Archaeological Research on 17^th-18^th-Century Baturyn in 2018. C. 30–32. Figs. 3, 4; вказані автори. Baturyn Excavations in 2019 and Reconstructions of I. Mazepa’s Coat of Arms. C. 75–77. Figs. 4–6; вказані автори. Excavations at Baturyn in 2020 and Stove Tiles’ Reconstructions, 17^th-18^th c., Сіверщина в історії України. Вип. 14. Ніжин, 2021. C. 70–73. Figs. 7–10. http://nz-hlukhiv.com.ua/wp-content/uploads/sivershuna/sivershuna_2021.pdf; Mezentsev V. Archaeological Research of Baturyn in 2020, Canadio-Byzantina. No. 32. January 2021. P. 16–17. Figs. 7, 8. https://www.academia.edu/45011480/Canadio_Byzantina_no_32_January_2021_; його ж. Excavations at Baturyn 2021, Canadio-Byzantina. No. 33. January 2022. P. 17–20. Figs. 2, 3; Див. також посилання 2.
31. 31. [Електронний ресурс]. Режим доступу: https://www.google.ca/search?q=renaissance+shield+on+the+coat+of+arms&tbm=isch;

https://www.google.ca/search?q=baroque+shields+on+the+coat+of+arms&tbm=isch.

32. [Електронний ресурс]. Режим доступу: https://uk.wikipedia.org/wiki/Геральдичний_щит
33. 33. [Електронний ресурс]. Режим доступу: Див. наприклад, https://www.google.ca/search?q=polish+baroque+shield+on+the+coat+of+arms&tbm=isch).
34. Ситий Ю., Жигола В., Мироненко Л. та ін. Науковий звіт про археологічні дослідження в охоронних зонах Національного історико-культурного заповідника “Гетьманська столиця” в м. Батурин Бахмацького р-ну Чернігівської області у 2019 р. Науковий архів Інституту археології НАНУ. 2019 р. Рис. 29.    
35. Див. посилання 13.
36. Радишевський Р., Свербигуз В. Іван Мазепа в сарматсько-роксоланському вимірі високого бароко. С. 93, 424, 441; Травкіна О. Мазепина брама: Царські срібні ворота іконостасу колишнього кафедрального Борисоглібського собору м. Чернігова. Чернігів, 2007. Іл. 5, 7; Степовик Д. Українська гравюра бароко. С. 131, 184, 244, 383. Див. також посилання 8.
37. Радишевський Р., Свербигуз В. Іван Мазепа в сарматсько-роксоланському вимірі високого бароко. С. 48, 49, 80; Травкіна О. Мазепина брама. Іл. 29, 30.
38. Однороженко О. Герб князів Вишневецьких, Січеславський альманах. Збірник наукових праць з історії українського козацтва. Вип. 3. Дніпропетровськ, 2008. Мал. 23, 27, 29–33. http://sa.nmu.org.ua/pdf/2007/Odnorozenko.pdf; його ж. Герб князів Мосальських. Сіверянський літопис. № 4. Мал. 7–11. http://shron1.chtyvo.org.ua/Odnorozhenko_Oleh/Herb_kniaziv_Mosalskykh.pdf; його ж. Геральдика князів Острозьких у світлі нововиявлених джерел, Князі Острозькі: європейський вимір української історії. Київ, 2017. С. 117, 119.

http://shron1.chtyvo.org.ua/Odnorozhenko_Oleh/Heraldyka_kniaziv_Ostrozkykh_u_svitli_novovyiavlenykh_dzherel.pdf. 

39. Щиро дякуємо О. Сокирку за обговорення першого варіанту цієї статті та важливі поради і коментарі.
40. Дякую дослідникам кахлів модерної України, археологам к. і. н. Ларисі Виногродській (Інститут археології НАНУ) та Ю. Ситому, за фахові консультації про кольори поливи керамічних виробів Батурина XVII–XVIIIст.
41. 41. Ukraine – Sweden: At the Crossroads of History (XVII–XVIII Centuries). P. 78–80. Fig. 45.
42. Мезенцев В. Порівняльний аналіз арматури на кахлях з гербом І. Мазепи з Батурина. С. 143–147.
43. Siebmacher J. Grosses und allgemeines Wappenbuch: Fürsten des Heiligen Römischen Reiches: M–Z. Band I. 3. III. Nürnberg, 1887. Taf. 250, 253, 274, 284, 285, 290, 292, 325–329, 331, 371–373, 376.
44. Див. посилання 2, 30.
45. [Електронний ресурс]. Режим доступу: https://apostrophe.ua/ua/news/society/2021-10-10/knyajeskaya-pechat-getmana-mazepyi-chto-izvestno-pro-sensatsionnuyu-nahodku/246211; https://suspilne.media/170413-pecatku-mazepi-ta-knigu-zasnovanu-na-realnih-podiah-predstavili-u-baturini/
46. Красно дякую Т. Таїровій-Яковлевій за інформації про її дослідження печатки і документів про княжу гідність І. Мазепи у 2021 р.

47. Див. посилання 14.
48. Когут З., Мезенцев В., Ситий Ю. Історико-археологічні досліди Батурина 2020– 2021 рр. С. 16.
49. Див. посилання 8, 36–38.
50. Див., наприклад, Радишевський Р., Свербигуз В. Іван Мазепа в сарматсько-роксоланському вимірі високого бароко. С. 12, 14, 23, 93, 143, 153, 182, 184, 185, 187, 189, 190, 192, 196, 240, 243, 265, 300, 306, 311, 479, 487; Травкіна О. Мазепина брама. Іл. 7, 9, 22, 37. Див. також посилання 6.
51. Наприклад, відомий мазепознавець, провідний науковий співробітник Інституту історії України НАНУ д-р Ольга Ковалевська сумнівається у достовірності печатки з княжим гербом І. Мазепи з колекції О. Шереметьєва. О. Сокирко наполягає на проведенні її експертизи, зокрема металографічного аналізу. Очевидно, війна в Україні завадила цим дослідженням. С. Павленко, автор серії монографій про життя і діяльність гетьмана гадає, що печатку підробили на основі літографії князівської геральдичної емблеми І. Мазепи з публікації А. Дабижи 1885 р. (рис. 2). Щиро дякуємо названим історикам за оцінки автентичності тої печатки та обмін думками у 2021–2022 рр.
52. Радишевський Р., Свербигуз В. Іван Мазепа в сарматсько-роксоланському вимірі високого бароко. С. 197, 320, 442, 479; Ковалевська О., Павленко С., Сокирко О. та ін. Гетьман. Шляхи. Т. 1. Київ, 2009. Іл. 8, 149, 164, 165; Когут З., Мезенцев В., Ситий Ю. Розкопки у Батурині 2015 року. Реконструкції інтер’єрів палацу Івана Мазепи. Торонто, 2016. С. 5, 7.
53. Радишевський Р., Свербигуз В. Іван Мазепа в сарматсько-роксоланському вимірі високого бароко. С. 12–14, 158, 228, 233, 315, 427, 453, 505; Степовик Д. Українська гравюра бароко. С. 216, 413, 438, 440, 448, 456.
54. Там само. С. 247, 276, 296.
55. Див. посилання 51.
56. Див. посилання 23.
57. Когут З., Мезенцев В., Ситий Ю. Історико-археологічні досліди Батурина 2020–2021 рр. С. 17. Іл. 26.
58. Когут З., Мезенцев В., Ситий Ю. Археологічні студії Батурина 2018–2019 рр. Реконструкції герба Івана Мазепи. Іл. 39, 40; Мезенцев В.І. Батуринські кахлі з гербами П. Орлика та І. Мазепи: реконструкції та аналіз. Рис. 14, 15. Див. також посилання 26.

 

 

ПІДПИСИ ДО ІЛЮСТРАЦІЙ

 

Рис. 1. Герб І. Мазепи як князя Священної Римської імперії. (Siebmacher J. Grosses und allgemeines Wappenbuch. Bd. I. 3. III. Nürnberg, 1887. Taf. 186).

 

Рис. 2. Княжа геральдична емблема І. Мазепи. Кольорова літографія Г.Т. Корчак-Новицького. (Дабижа А.В. Мазепа-князь и его шляхетский и княжеский гербы, Киевская старина. К., 1885. Т. 13. С. 717, Б).

 

Рис. 3. Князівський герб І. Мазепи. Кольоровий малюнок О. Сокирка 1994 р. Музей гетьманства у Києві. Публікується за дозволом автора і музею.

 

Рис. 4. Керамічна полив’яна кахля з рельєфним гербом і княжою короною І. Мазепи в оточенні арматури з декору груби резиденції П. Орлика 1707-1708 рр. у Батурині. Гіпотетична реконструкція та комп’ютерна графіка С. Дмитрієнка, 2021 р.

 

Рис. 5а, 5б. Уламок теракотової побіленої пічної кахлі з рельєфним шоломом, увінчаним князівською короною, від композиції Мазепиної геральдичної емблеми. Розкопки решток житла П. Орлика 2018 р. Знімок Ю. Ситого.

 

Рис. 6. Срібна печатка з гербом І. Мазепи як князя Священної Римської імперії, 1707-1708 рр. Музей Шереметьєвих у Києві. Фото опубліковано за дозволом власника колекції музею О. Шереметьєва. Промальовка рельєфного зображення печатки С. Дмитрієнка, 2022 р.

 

Рис. 7. Геральдична емблема І. Мазепи як князя Священної Римської імперії. Гіпотетична реконструкція на основі його печатки В. Мезенцева і С. Дмитрієнка. Комп’ютерна графіка С. Дмитрієнка, 2022 р.

 

Рис. 8. Герб князів Чарторийських, увінчаний княжою короною, над брамою замку смт. Чернелиці Івано-Франківської обл. (1659 р.). Світлина з Інтернету.

 

Рис. 9. Константинопольський патріарх Іван Золотоустий. Мідьорит. Київ. 1705 р. (Радишевський Р., Свербигуз В. Іван Мазепа в сарматсько-роксоланському вимірі високого бароко. К., 2006. С. 419).

 

Рис. 10. Митри архієреїв та корони свв. князів Бориса і Гліба на мідьориті, надрукованому у Чернігові 1705 р. (Радишевський Р., Свербигуз В. Іван Мазепа. С. 223).

 

Рис. 11. Фрагмент гравюри з геральдичними символами І. Мазепи, образами свв. князів Гліба й Бориса та арматурою. Чернігів. 1705 р. (Радишевський Р., Свербигуз В. Іван Мазепа. С. 93).

 

Рис. 12. Св. князь Гліб. Фрагмент фото срібної Царської брами 1702 р. іконостасу Борисоглібського собору в Чернігові. (Травкіна О. Мазепина брама. Чернігів, 2007. Іл. 30).

 

Рис. 13. Герб І. Мазепи на гарматі «Лев» 1705 р., що знаходиться на подвір’ї Кремля у Москві. Ця і наступні світлини з Інтернету.

 

Рис. 14. Геральдична емблема І. Мазепи на фасаді церкви Всіх святих 1698 р. Києво-Печерської лаври. Реконструкція Г. Полюшка.

 

Рис. 15. Герб полковника М. Миклашевського понад входом до трапезної 1701 р. Видубицького монастиря у Києві.

_______________________________________________________________________________________________________

Ця стаття (з кольоровими ілюстраціями) вже встановлена на найбільш авторитетному академічному вебсаті Америки Academia.edu (17 July 2022)

https://www.academia.edu/83312963/%D0%9E%D1%80%D0%B8%D0%B3%D1%96%D0%BD%D0%B0%D0%BB%D1%8C%D0%BD%D1%96_%D0%B7%D0%BE%D0%B1%D1%80%D0%B0%D0%B6%D0%B5%D0%BD%D0%BD%D1%8F_%D1%82%D0%B0_%D1%80%D0%B5%D0%BA%D0%BE%D0%BD%D1%81%D1%82%D1%80%D1%83%D0%BA%D1%86%D1%96%D1%97_%D0%BA%D0%BD%D1%8F%D0%B6%D0%BE%D0%B3%D0%BE_%D0%B3%D0%B5%D1%80%D0%B1%D1%83_%D0%86_%D0%9C%D0%B0%D0%B7%D0%B5%D0%BF%D0%B8_Original_images_and_reconstructions_of_I_Mazepa_s_princely_coat_of_arms_

 ___________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________

 

___________________________________________________________________________________________________________________________________________________

Антропоморфні сюжети батуринських кахлів

[Огляд буклету: Когут З., Мезенцев В., Ситий Ю. Кахлі з фігурами воїнів Івана Мазепи з розкопок Батурина, Торонто: «Гомін України», 2022, 43 с.]

Чергове видання, присвячене дослідженню ранньомодерного Батурина, його топографії, археології, архітектури, декору традиційного житла тощо, стало результатом тривалої роботи та співпраці українських вчених в Україні та Канаді.

Кожна така публікація вводить до наукового обігу нові джерела, сприяє постановці дискусійних питань в історіографії, підтримує зацікавленість наукової спільноти у популяризації результатів археологічних досліджень.

Не занурюючись у детальний аналіз всього змісту буклету, зупинимося лише на кількох моментах, повʼязаних із характеристикою антропоморфних зображень на батуринських кахлях, віднайдених під час розкопок.

Як стверджують автори, на сьогодні знайдено у Батурині 8,500 цілих та фрагментів кахлів. За своїм змістом вони були розподілені на 353 типи. Дослідженнями виявленого археологічного матеріалу займалися Ю. Ситий, Л. Виногродська, Л. Мироненко, І. Штанкіна, А. Колупаєва, В. Мезенцев. Основним науковим консультантом з історії XVII−XVIII ст. виступив О. Сокирко.

У тексті праці викладено кілька основних тез. Значна їхня кількість підтримується дослідниками цієї епохи загалом та історії Батурина зокрема. Натомість існують й певні розбіжності у поглядах науковців з приводу інтерпретації зображень озброєних постатей, зображених на кахлях.

Коротко схарактеризуємо основні ідеї та твердження авторів видання.

Перша теза авторів полягає у тому, що зображення воїна на кахлях є місцевим (батуринським) сюжетом, який не міг бути запозиченим з Києва або Чернігова (с. 8).

З думкою авторів можна погодитися, якщо не абсолютизувати її. Зображення озброєного воїна на коні (або пішого), могло бути поширеним на значно більшій території, ніж адміністративна столиця Гетьманщини. Як відомо, на теренах Батурина археологічні розкопки планомірно проводяться вже понад 25 років. Натомість на теренах інших полкових міст Гетьманщини, а тим більше в Києві, дослідження культурних шарів XVII−XVIII ст. або взагалі не проводилися, або проводилися лише частково. Відтак, необхідні матеріали для порівняльного аналізу можуть бути поки що відсутні. З цієї перспективи, твердження авторів про місцевий характер згаданого сюжету є вірним, однак не абсолютним. У гетьманській столиці популярність згаданого сюжету дійсно могла бути вищою, що не виключає його існування в інших містах. До того ж, В. Мезенцев стверджує, що далеко не всі знахідки в самому Батурині описані та опубліковані. Тож у майбутньому висновки дослідників можуть дещо змінитися.

Друге твердження стосується кахлів типу 65 із зображенням офіцера-найманця з мечем, яке на думку авторів, виконано за іноземною матрицею і водночас за власними натурними спостереженнями місцевих майстрів.

Форма цього твердження містить у собі певне протиріччя. Як правило, місцеві майстри, які вже брали за основу запозичену матрицю, рідко за власним умислом вносили в неї правки. Водночас, дійсно неможна виключати певної корекції зображень у зв’язку із верифікацією за власними спостереженнями і адаптації зображення шпаги під шаблю тощо. Можливо цю думку авторам варто підсилити додатковими аргументами і окреслити чіткіше.

У тексті ілюстрованого буклету д-р В. Мезенцев стверджує, що місцеві батуринські майстри в якості взірців використовували голландську керамічну плитку із зображеннями вояків.

З цим твердженням можна було б погодитися, однак, дослідникам явно бракує доказів. У читачів логічно постає питання: звідки у Батурині взялися голландські взірці? На підставі чого дослідники роблять таке припущення? При висвітленні цієї тези авторам забракло аргументації.

Наступне авторське твердження полягало у тому, що місцеві майстри ігнорували ефект дзеркального відображення на кахлях.

З цією думкою цілком можна погодитися. Ігнорування цієї особливості перенесення зображень було притаманним й гравірованим зображенням, які іноді робили з оригінальних мистецьких творів, виконаних у техніці олійного живопису. Водночас варто додати, що тогочасні майстри робили це ненавмисно. Їм бракувало належної ґрунтовної освіти та специфічних професійних знань, бо на той час на теренах Гетьманщини не існувало відповідних навчальних закладів. Іконописні майстерні та малярські цехи, так само, як і гончарські, не могли забезпечити тим, хто там навчався, оволодіння необхідним рівнем майстерності. Для продовження навчання закордоном виїжджали лише найбільш талановиті майстри.

У тексті буклету автори окремо наголошували на тому, що І. Штанкіна, яка досліджувала кахлі відповідного часу, вбачає в образах, зображених на них, представників московського війська у європейському одязі.

У цьому питанні поділяємо точку зору д-ра В. Мезенцева та його співавторів щодо того, що московське стрілецьке військо, яке стояло залогою в Батурині одягалося інакше, ніж представлені на кахлях вояки. Точка зору І. Штанкіної, видається сумнівною ще й із позиції елементарної логіки тогочасних подій: для чого козацькій старшині, яка в різний спосіб потерпала від московитів, прикрашати свої оселі зображеннями московських стрільців? Водночас слід зазначити, що у Московії не було власної традиції подібних зображень. На «изразцах» XVIII в., які доводилося бачити, були представлені іноземці, а не московські стрільці. Відтак позиція І. Штанкіної може бути піддана сумніву.

Автори буклету відзначили, що на ілюстрації № 11 довільно було додано неіснуючі елементи.

Вважаємо такий підхід неприпустимим. Значна більшість аудиторії, яка ознайомилась з текстом буклету, буде сприймати представлену реконструкцію кахляної оздоби печі як науково доведену і навіть використовувати у власних працях, як ілюстрації. Відтак, на нашу думку, представляти на сторінках буклету сконструйований вигляд кахлі з елементами, які довільно додані комп’ютерним дизайнером, неприпустимо.

Водночас, слідом за авторами рецензованого видання, не поділяємо точку зору Л. Мироненко та І. Штанкіної, що на кахлі з Кочубеївського дому, зображений представник козацької старшини (с. 15). З тексту буклету важко зрозуміти, до яких саме портретів зверталися дослідниці, шукаючи аналогій в образотворчому мистецтві, в існуючих образах козацьких старшин. Однак, на кахлі, яку вони описували, явно зображений вояк, національну та станову приналежність якого важко визначити однозначно. Деякі короткі жупани, які дійсно можна побачити на окремих печатках Війська Запорозького, не дають підстави стверджувати, що на досліджуваній кахлі зображено той же самий елемент одягу. Отже, аргументація дослідниць явно вимагає додаткових доказів та уточнень. Крім того, слід памʼятати, що на печатках, на кахлях і навіть на тогочасних гравюрах алегоричного змісту, портретні зображення зустрічаються дуже рідко. Частіше за все зображені постаті мали схематичні риси зовнішності. Відтак, вбачати в зображеннях на кахлях «портрет» конкретного козацького старшини, неможна. Це хибне припущення.

На с. 17 буклету д-р В. Мезенцев заперечує точку зору Л. Виногродської та Л. Мироненко, про зображення на кахлі «росіянина».

Повністю поділяємо точку зору автора. Ніяких «росіян» там не могло бути. Частково пояснення цієї позиції подано вище. До того ж, вважаємо, що авторам досліджень, присвячених кахлях XVII−XVIII cт., варто дотримуватися принципу історизму та відповідної термінології. Відтак, країну, під протекцією якої перебувала Гетьманщина до 1721 р., слід називати Московією, а її мешканців – московитами, а не росіянами.

На с. 22 автори буклету дискутують зі своїми колегами з приводу нібито «московського» одягу зображених на кахлях фігур. На нашу думку, варто погодитися з аргументацією д-ра В. Мецензева, який доводить, що наявність списа у вершника є недостатнім аргументом на користь потужного московського впливу, під яким нібито перебували місцеві батуринські майстри.

На останок слід зауважити, що на с. 25 автори видання також дискутують із своїми українськими колегами, які стверджують, що на окремих кахлях зображено козака з «штандартом» чи «прапором».

Вважаємо, що зображення на кахлі аж ніяк не відповідає розмірам бойових штандартів чи державних прапорів. Скоріше за все, це «значок», яким позначали певний кінний підрозділ. Вони були маленького розміру і дійсно могли кріпитися під навершям пік (або списів).

Отже, з аргументацією та висновками д-ра Володимира Мезенцева та його колег, викладеними на сторінках видання «Кахлі з фігурами воїнів Івана Мазепи з розкопок Батурина» слід погодитися. А саме: кахлі, віднайдені у Батурині й аналізовані на сторінках буклету, ймовірно, були виготовлені місцевими майстрами на основі західноєвропейських взірців (залишилось лише зрозуміти в який спосіб це робилося); сюжетні композиції повторювали типові іноземні взірці, при цьому майстрам в окремих випадках вдавалося адаптувати спорядження зображеної на кахлі постаті, під реалії Гетьманщини; московський вплив на сюжети та зовнішній вигляд зображених вояків видається дуже сумнівним.

Ольга КОВАЛЕВСЬКА

доктор історичних наук, професор, провідний науковий співробітник

Інституту історії України НАН України (Київ, Україна)

 

 

 

ЗОБРАЖЕННЯ ЗАХІДНИХ ВОЇНІВ НА КАХЛЯХ З РОЗКОПОК БАТУРИНА

___________________________________________________________________________________________________________________________________________

 

Опубліковано у збірнику статей Сіверщина в історії України: Наукове видання. Випуск 16 (Ніжин, 2023), стор. 50-69.

Стаття оприлюднена на вебсайті Національного заповідника «Глухів» у форматі ПДФ: http://nz-hlukhiv.com.ua/wp-content/uploads/sivershuna/sivershuna_2023.pdf

 

Володимир Мезенцев

     Стаття розглядає відомі натепер рідкісні керамічні полив’яні та теракотові пічні кахлі з фігурами європейських найманців доби гетьманування Івана Мазепи (1687–1709 рр.), знайдені в ході розкопок м. Батурина Чернігівської обл. в 1995–2013 рр. Аналізується вигляд, одяг, прикраси, взуття, озброєння, бойовий обладунок і кінське спорядження зображених воїнів, аргументується їхне західне походження та спростовуються інші інтерпретації цих сюжетів деякими дослідниками кахлів Батурина. Вказані польські, голландські та інші західноєвропейські мистецькі твори з образами військових XV–XVIII ст. та надруковані зразки, на які могли взорувати батуринські кахлярі. Акцентуються культурні зв’язки столиці Гетьманщини з Європою та впливи барокової графіки на творчість майстрів кахлі у період найвищого розквіту міста за І. Мазепи. Тут описані та опубліковані гіпотетичні комп’ютерно-графічні реконструкції найзначніших цілих антропоморфних кахлів Батурина того часу.

     Ключові слова: керамічні пічні кахлі, рельєфи європейських найманців, мальовані голландські облицювальні плитки, західні ґравюри, гетьман І. Мазепа, козацька старшина, Батурин, Гетьманщина.

 

     У 1995–2021 рр. Батуринська археологічна експедиція Національного університету «Чернігівський колегіум» ім. Тараса Шевченка проводила розкопки пам’яток гетьманської столиці у м. Батурині Чернігівської обл. Через великомасштабну аґресію Росії в Україну минулого і цього року польові дослідження міста було скасовано.

     Від 2001 р. поспіль проєкт історико-археологічного вивчення Батурина XVII–XVIII ст. спонсорують Канадський інститут українських студій (КІУС) Альбертського університету в м. Едмонтоні та Дослідний інститут «Україніка» у м. Торонто в Канаді [1]. Цей проєкт є у складі Центру українських історичних досліджень ім. Петра Яцика при Торонтському відділі КІУС (https://www.ualberta.ca/canadian-institute-of-ukrainian-studies/centres-and-programs/jacyk-centre/baturyn-project.html). Колишній директор КІУС, видатний історик Гетьманщини проф. Зенон Когут заснував Батуринський проєкт 2001 р. і керував ним до 2015 рр. Він лишається його авторитетним академічним дорадником. Головою Батуринської археологічної експедиції є науковий співробітник Національного історико-культурного заповідника «Гетьманська столиця» у Батурині археолог Юрій Ситий (Чернігів). У 2001–2013 рр. Володимир Мезенцев брав участь у розкопках цього міста як співкерівник експедиції і є виконавчим директором Батуринського українсько-канадського археологічного проєкту КІУС в Торонто.

     Дотепер Батурин щасливо уникнув російської окупації, бомбардувань і руйнувань. Там збереглись усі музеї старожитностей та експонати заповідника «Гетьманська столиця», реконструйовані цитадель, палаци гетьманів, судова палата і церкви XVII–XIX ст. (рис. 2).

    За 25 років розкопок Батурина у його Музеї археології зібрано одну з найзначніших в Україні колекцій ранньомодерних керамічних пічних кахлів. Вони прикрашені переважно рослинними і геометричними орнаментами та рідше рельєфами людей, янголів, тварин, птахів, гербів і релігійних символів. За орнаментами та сюжетними зображеннями Ю. Ситий виділив 353 типи цих виробів XVII–XVIIІ ст. [2].

Кахлі міста того часу досліджували археологи Ю. Ситий, Лариса Виногродська, Людмила Мироненко і автор, а також мистецтвознавці Ірина Штанкіна та Агнія Колупаєва [3]. У 2022–2023 рр. З. Когут, В. Мезенцев та Ю. Ситий видали науково-популярні буклет і статті про кахлі з фігурами воїнів гетьмана Івана Мазепи (1687–1709 рр.) з розкопок Батурина 1995–2013 рр. українською і англійською мовами з численними кольоровими ілюстраціями у Канаді та США [4].

Ця праця спеціально розгляне відомі натепер пічні кахлі з зображеннями європейських найманців Мазепиної столиці до її розорення російським військом у 1708 р. Тут, у світлі останніх історико-археологічних студій ранньомодерних Батурина, українського і європейського вбрання та військової справи Гетьманщини, опишемо і проаналізуємо вигляд, зачіски, одяг, прикраси, взуття, зброю, броні й спорядження воїнів і коней та обґрунтуємо західну приналежність цих образів і атрибутів, яка дискутується деякими дослідниками кахлів Батурина. Статтю ілюстровано фото ориґінальних кахлів, новими більш точними і професійними промальовками контурів їхніх рельєфів та гіпотетичними реконструкціями двох найважливіших цілих екземплярів технікою комп’ютерної графіки (рис. 3, 4, 6–11). Вони виготовлені істориком і художником Сергієм Дмитрієнком (Чернігів), який спеціалізується у мистецькому оформленні публікацій по Батуринському археологічному проєкту. Автор врахував консультації та слушні зауваження щодо вищезгаданого буклета 2022 р. Л. Виногродської, Л. Мироненко, знавця найманого війська гетьманів, історика Олексія Сокирка, мазеполога і дослідниці козацьких портретів, історика Ольги Ковалевської (Київ) та провідного фахівця з одягу й взуття України та Європи Нового часу митця Сергія Шаменкова (Одеса) [5].      

Дотепер кахлі з образами воїнів знайшли тільки в ході розкопок залишків гетьманської резиденції на цитаделі, старшинських, заможних козацьких чи міщанських хат на території колишніх фортеці та прилеглого південного посаду, фліґеля для слуг Мазепиної садиби на південній околиці Батурина Гончарівка, гончарних горнів за її укріпленнями та у кам’яниці генерального судді Василя Кочубея кінця XVII ст. на західній околиці міста (рис. 1–4, 6–11). Знахідки кахлів з європейським кавалеристом (тип 45 за типологією Ю. Ситого, рис. 7) у гончарних горнах Батурина надійно засвідчують їхнє місцеве виробництво. Це дає підставу приписати знайдені антропоморфні кахлі місцевим батуринським майстрам. Таке твердження автора поділяє дослідниця керамічного ремесла міста до 1708 р. Л. Мироненко. На кахлях Києва і Чернігова Мазепиної доби такі рельєфи західних офіцерів і жовнірів невідомі.

     Унікальними знахідками серед керамічних виробів козацької держави є кахлі Батурина з фігурами піших європейських офіцерів (рис. 3, 4). 2001 р. під час розкопок решток житла заможного козацького старшини, сучасника І. Мазепи, на фортеці поблизу Воскресенської церкви 1803 р. в розвалі кахляної печі виявили прямокутну лицьову кахлю (15 х 23,5 см) [6]. За Ю. Ситим, кахлі цього типу (65 за його типологією) також знайшли в процесі археологічних досліджень на місці того житла у 1997 р. та залишків фліґеля для прислуги чи гостей Мазепиного маєтку на Гончарівці 2009 р. Дві майже цілі однотипні кахлі виставлено в Музеї археології Батурина (рис. 3).

    Вони недбало вкриті зеленою, жовтою, брунатною і темно-коричневою поливою. Л. Мироненко вказує на їхній невдалий поліхромний розпис [7]. На обох кахлях з дрібними відмінностями високим рельєфом зображено стилізованого пішого воїна у профіль з бородою, вусами й довгим волоссям чи перукою, що спадає на спину. Він вбраний у мундир вище колін, підперезаний поясом, і рясно прикрашений галунами на грудях і гаптуванням на полах. На правій кахлі обабіч галунів чи петлиць простежені малі круглі ґудзики. Голова покрита крислатим капелюхом зі стрічкою навколо тулії та, можливо, з пером, що звисає з криси позаду на лівій кахлі.

    На обох кахлях на правих рукавах мундира від плеча майже до ліктя показані поздовжні рельєфні лінії. Це нагадує французьку моду кінця XVII ст. прикріплення на плечах військових мундирів пишних пучків чи бахроми з кольорових стрічок, як попередників пізніших офіцерських еполетів (порівняй рис. 3, 15) [8]. Не виключаючи здогадки автора, С. Шаменков допускає, що ці лінії також могли передавати декоративні розрізи на рукавах, які мали, наприклад, церемоніальні однострої палацових швейцарських, австрійських і саксонських ґвардійців XVII ст. [9].

     Як виглядає, чоловік вбраний у широкі штани. Однак його ноги на рівні колін обрізано нижнім краєм кахлі. Він тримає у руці меч лезом догори мов би у позі салютування. До лівого стегна причеплена шабля, а на праве плече покладено вигнутий лук.

Л. Виногродська, Л. Мироненко та О. Сокирко справедливо твердять, що на обох цих кахлях представлено офіцера-найманця у європейському одязі XVII ст. Цей сюжет, найімовірніше, запозичили з західного мистецтва чи виготовили кахлі з використанням імпортної матриці [10].

     Автор погоджується, що там передано європейського офіцера-найманця, правдоподібно, з піхотних чи артилерійських підрозділів І. Мазепи. Місцеві кахлярі могли створити його образ на основі натурних спостережень за такими у Батурині. Документи кінця XVII–XVIII ст. згадують кількох німецьких офіцерів і членів генералітету, що служили у гетьманському війську [11]. Так, експерт з артилерійської справи, саксонський офіцер Фрідріх фон Кеніґсек був генеральним гарматним осавулом Гетьманщини, який героїчно загинув в обороні Мазепиної столиці від московської навали у 1708 р. [12]. До охочепіхотного корпусу сердюків та охотницьких кінних полків компанійців, окрім українців, переважно з Правобережжя і Запоріжжя, приймали багато поляків, литовців, волохів та південних слов’ян [13]. Ці формування головно охороняли гетьманські резиденції у Батурині як ґвардія і почесна варта володаря козацької держави [14]. Чужоземні найманці широко використовувались в арміях багатьох країн тогочасної Європи.

Також допускаємо, що батуринські майстри вищеописаних кахлів могли взорувати на довершені малюнки офіцерів і солдат інфантерії на голландських керамічних облицювальних плитках чи їхніх європейських імітаціях XVII – початку XVIII ст. Див., наприклад, рис. 15. Джерела наслідування і прототипи для кахлярів Мазепиної столиці розглянемо після опису знайдених там кахлів.

Треба врахувати, що кахляр передав західний реалістичний мальований образ у традиційній техніці рельєфу на кераміці та розпису різнобарвною поливою. Він його адаптував, стилізував й переробив у самобутній народній, дещо умовній, наївній манері форми тіла, вбрання і зброю та, можливо, довільно українізував: додав європейському воїну шаблю і лук з козацького арсеналу. Зауважимо, що на обох кахлях спереду на мундирі, поверх рельєфних «галунів», намальовані темно-коричневою ґлазур’ю широкі смуги (рис. 3). Вони виглядають як горизонтальні нашивки чи петлиці, котрі часто опоряджували різні види верхнього плечового одягу в ранньомодерній Україні та Речі Посполитій [15].

На відміну від названих дослідників, тільки І. Штанкіна, на підставі зображення мундира, капелюха та зачіски військового на цих кахлях, вважає його офіцером російської армії у перуці «з перев’язаною бантом косою» кінця XVII – початку XVIII ст. Вона вказує на розміщення у Батурині загону московського війська, що охороняв гетьмана [16].

Однак з її поглядом не можна погодитись. Якщо І. Штанкіна вбачає у постаті на кахлях офіцера частин російської армії, реформованих царем Петром І з 1699 р., то проти цього свідчить відтворена промальовкою на обох кахлях борода воїна (рис. 3). Вона у тих вестернізованих реґулярних формуваннях царем не дозволялась. Інші дослідники кахлів не виявили там коси з бантом на зачісці/перуці. Мода чоловікам носити косу поширилась у Європі значно пізніше Мазепиного часу, з 1740-х рр. [17].

Дійсно, у 1669–1708 рр. в Батурині та інших значних містах Гетьманщини задля її військового контролю царський уряд насадив залоги з московських стрільців [18]. Їхні полки лишались нереформованою частиною збройних сил царя Петра. Рядові та старшини московських стрільців носили традиційні однострої допетрівської доби: довгі до п’ят каптани, високі ковпакоподібні шапки, часто з хутряною опушкою, народного стилю чи шоломи. Вони були консервативно озброєні застарілими на той час ґнотовими рушницями-пищалями, шаблями і великими бердишами, а не мечами й луками [19]. Жодний з атрибутів їхнього вбрання і озброєння не фігурує на описаних кахлях. Також офіцери московських стрільців та реформованих реґулярних російських полків «німецького» строю армії Петра І не носили на плечах бахроми/пучків з кольорових стрічок, прототипів еполетів, за французькою модою офіцерських мундирів кінця XVII ст. [20]. Вище вказувалось на рельєфні смуги на рукаві нижче плеча мундира воїна на обох кахлях (рис. 3). Усе це протирічить його ідентифікації як російського офіцера.

С. Шаменков впевнено відкидає усі спроби виявити на відомих антропоморфних кахлях Мазепиної столиці будь-які елементи російських військових костюмів. Він також датує одяг і взуття зображених там не пізніше кінця XVII ст., до реформ російської армії Петром І на початку наступного століття [21]. 

    У 2003 р. в процесі реставрації кам’яниці генерального судді В. Кочубея у Батурині Ю. Ситий дослідив там розвал кахляної печі, яку спорудили біля 1700 р. Кахлі там вкриті рідкісною і дорогою бірюзовою поливою та оздоблені чепурними рельєфними рослинними орнаментами. Серед них знайшли одну кахлю з людським образом, що розміщалась у центрі переднього фасаду груби. Остання була реконструйована у натурі й експонується в Будинку-музеї В. Кочубея заповідника «Гетьманська столиця».

    Відреставрована оригінальна лицьова кахля (тип 114) має вузьку прямокутну форму, шириною 13,5 см і висотою 25,6 см (рис. 4). Більша частина фігури на кахлі добре збереглась, лише втрачено її верхній край з головою чоловіка, лівими плечем і рукою. Зображення має високий рельєф та покриття монохромною бірюзовою ґлазур’ю [22]. Форма і розміри цієї кахлі близькі до двох розглянутих вище зразків з профілем офіцера-найманця типу 65. Порівняй рис. 3, 4.

     На кахлі з печі покою генерального судді фронтально показано озброєного воїна у статичній позі в бароковому західноєвропейському одязі й взутті кінця XVII – початку XVІII ст. Він вбраний у довгий, нижче колін, приталений двобортний мундир з двома рядами круглих ґудзиків та розширеними полами, панчохи на литках, черевики на високих підборах з довгими язиками та, мабуть, з пряжками. Подібний рельєф ніг чоловіка у панчохах до колін і черевиках на високих підборах за тогочасною європейською модою є на фраґменті іншої кахлі з Мазепиної столиці (рис. 6).

     На  кахлі типу 114 мундир військового підперезано кушаком і густо декоровано на грудях і полах візерунками з галунів чи гаптування. Він нагадує багато розшиті довгі приталені шляхетські чоловічі цивільні каптани й мундири типу жюстокор (“justaucorps” французькою мовою), які були поширені у Європі від 1660-х рр. до кінця XVIII ст. [23].

Права рука воїна покладена долонею на руків’я шпаги чи рапіри з напівсферичною ґардою. Прямий кінець шпаги в округлих піхвах висувається нижче мундира біля лівої ноги. На плечі й потовщеному рукаві вище ліктя правої руки зображено дрібні рясні рельєфні завитки. Їх можна прийняти за стилізовані кучері довгої пишної перуки, що спадала на плечі й спину чоловіка за європейською модою на зламі XVII–XVIII ст. [24].

С. Дмитрієнко уявно відтворив контурними лініями втрачені частини фігури з головою воїна, довгою перукою, трикутним капелюхом того часу та покладеною на талію лівою рукою. Він також підготував гіпотетичну кольорову реконструкцію цієї цілої кахлі методом комп’ютерної графіки (рис. 4). В ході відбудови кахляної печі палати В. Кочубея у центрі її чільного фасаду реставратори відтворили кахлю з цілою постаттю західноєвропейського кавалера у довгому приталеному каптані-жюстокорі, крислатому капелюсі з пір’ям та шпагою другої половини XVII ст. [25].

     Незважаючи на деяку стилізацію і лубочність, рельєф людини на описаній кахлі типу 114 є найбільш реалістичним, детальним та інформативним у порівнянні з іншими відомими натепер антропоморфними сюжетами на таких виробах Мазепиної столиці (рис. 3, 6–10). Там вірніше й точніше передані форми і пропорції тіла, фасон і декор барокового військового костюма й взуття та європейська зброя, шпага з характерним ефесом кінця XVII – початку XVIII ст. Схожість фігур піших офіцерів, оздоблення їхніх західних мундирів на кахлях типів 65 і 114, габаритів та форм цих артефактів дозволяє припустити, що їх виготовили ті самі майстри Батурина (рис. 3, 4).

Попередні дослідники по-різному інтерпретували одяг, взуття, зброю та етнічну приналежність (українську чи чужоземну) особи, репрезентованої на кахлі з груби Кочубеєвої резиденції. Л. Мироненко та І. Штанкіна твердять, що там представлено козацького старшину в багато прикрашеному кунтуші, високих чоботях з вигнутою шаблею на боці [26]. Як гадає остання, джерелами наслідування для батуринських майстрів служили живописні старшинські портрети та козацькі печатки [27]. Л. Виногродська вважає зображеного на цій кахлі російським офіцером в однострої часів Петра І [28]. Ю. Ситий бачить там «лицаря зі зброєю, в камзолі та чоботях» [29]. На переконливу думку О. Сокирка, на описаній кахлі показано пана, вбраного за бароковою голландською або французькою військовою модою. Першовзірцем для кахляра Батурина могла бути західноєвропейська гравюра [30].

2005 р. автор уперше розглянув антропоморфну кахлю з печі оселі В. Кочубея у спеціальній статті. Порівняв її з іншими рельєфами воїнів на кахлях з розкопок Мазепиної столиці й зробив висновок, що на ній зображено західноєвропейського шляхтича чи офіцера кінця XVII – початку XVIII ст. [31].

У цій праці, на основі детального опису рельєфу на кахлі та її нової точнішої промальовки С. Дмитрієнком, ми розвиваємо і доповнюємо нашу первинну версію (рис. 4). Там фронтально представлено пішого європейського офіцера зі шпагою у піхвах, вірогідно, найманця, подібно до такого на кахлях типу 65. Схожість образів військовиків на цих кахлях та їхніх розмірів і форм визнає також Л. Мироненко [32].

Висновок автора ґрунтується на наступних арґументах, котрі суперечать наведеним іншим трактовкам зображення на кахлі з господи генерального судді.

Козаки та їхні старшини, навіть полковники і гетьмани, звичайно користувались шаблями як особистою статусною зброєю, а не шпагами й рапірами, популярними у Західній і Центральній Європі. За описом рельєфу на цій кахлі та на її ретельній промальовці С. Дмитрієнком, офіцер явно озброєний шпагою чи рапірою. Під його правою долонею виразно окреслено рельєфну круглу, очевидно, півсферичну, чашовидну, масивну ґарду для захисту кисті й пальців фехтувальника (рис. 4).

Реставратори груби у Кочубеєвих покоях та цієї кахлі у натурі відповідно відтворили на ній ефес і прямий клинок шпаги в округлих піхвах [33]. Ґарда шпаги чашовидної форми виникла в Іспанії XVI ст. і розповсюдилась по Європі у XVII–XVIII ст. (рис. 5). За походженням, вона називалась «іспанська чаша» («Spanish cup hilt/guard» англійською мовою) [34]. Спортивні шпаги і рапіри дотепер мають подібні напівсферичні суцільнометалеві ґарди. Вони не характерні для польських, угорських, татарських і турецьких шабель, котрі типово вживали козаки та їхня верхівка у XVII – середині XVIII ст. На тогочасних шаблях руку на держаку захищало, як правило, пласке перехрестя, іноді з бічною дужкою чи ланцюжком між ним і навершям [35]. Див., наприклад, рельєф руків’я шаблі з такою хрещатою ґардою на боці офіцера на кахлях типу 65 (рис. 3).

С. Дмитрієнко слушно зауважив, що двобортний мундир з двома рядами ґудзиків, зображений на кахлі типу 114, ймовірно, належав якійсь європейській армії рубежу XVII–XVIII ст. Як згадувалось вище, О. Сокирко вбачає там голландський або французький однострій. Важливо, що мундири («німецьке плаття») реформованих частин російської армії царя Петра І та шведського війська за короля Карла XII були однобортними з одним рядом ґудзиків. Так само, зазвичай, в один ряд нашивали ґудзики чи гаплики на козацьких жупанах, свитках, кармазинах і польських шляхетських кунтушах та іншому верхньому одязі ранньомодерної України і Речі Посполитої [36].

За аналізом строю і взуття воїна на розглядуваній кахли, С. Шаменков вважає хибним його визначення Л. Виногродською як офіцера реформованої армії Росії початку XVIII ст. На його погляд, там представлено офіцера-найманця піших рот т. зв. «гетьманських німців» Мазепиного війська кінця XVII ст. [37].

Нагадаємо, що у містах Гетьманщини розміщувались ґарнізони не з реформованих царем Петром російських полків, а з московських стрільців. Останні достовірно служили у Батурині в 1669–1708 рр. Однак вище відзначались відмінності їхніх довгополих однобортних каптанів та озброєння допетрівської доби від багато декорованих коротших європейських мундирів, меча і шпаги офіцерів-найманців, переданих на кахлях типів 65 і 114.

Виявлені на кахлі з кам’яниці В. Кочубея рельєфи черевиків з язиками, пряжками і високими підборами були модним взуттям чоловіків, зокрема військових, шляхтичів та аристократів, у Західній Європі XVII–XVIII ст. (наприклад, рис. 14, 15) [38]. Як відомо з археологічних знахідок, козаки й міщани ранньомодерної Центральної України звичайно носили широкі шкіряні чоботи східного типу з внутрішніми чи зовнішніми невисокими підборами, або без них [39].

Тож, на нашу думку, батуринські кахлярі створили вищерозглянуті образи на основі реального вигляду піших європейських офіцерів-найманців Мазепиного війська, їхніх примітних портретних рис, зачісок, борід, вусів, одностроїв, взуття й озброєння, або вони наслідували такі сюжети на ґравюрах Заходу чи малюнках на керамічних облицювальних плитках голландського стилю XVII – початку XVIII ст. (наприклад, рис. 13–15). Рельєф воїна та його покриття бірюзовою поливою на кахлі печі дому В. Кочубея (тип 114) є унікальним серед таких виробів козацької держави і визначним зразком декоративної майоліки Батурина доби його найвищого піднесення до 1708 р.

Аналогіями батуринським кахлям з пішими європейськими офіцерами-найманцями є добірка теракотових і ґлазурованих пічних кахлів другої половини XVII ст., знайдених у м. Черкасах в 1999 р. та 2004 р. Там збереглись рельєфні стилізовані зображення трьох піших рядових західноєвропейських барокових мушкетерів, вишикуваних в ряд. Вони озброєні мушкетами, шаблями і мечем чи палашем у піхвах на поясах, вбрані у капелюхи з широкими полями, довгі камзоли, підперезані поясами, широкі штани до колін та, правдоподібно, панчохи на литках. Воїни взуті у короткі чоботи й черевики з гострими носами на високих підборах. Голови передано схематично, умовно з ледь поміченими очима, гострими носами, підборіддями й волоссям, укладеним назад. Дослідник цих артефактів Дмитро Куштан вважає, що кахлярі Черкас наслідували образи мушкетерів з голландських книжкових ілюстрацій та козаків з мушкетами на печатках гетьманів і Війська Запорізького XVII ст.

Над фігурами мушкетерів на кахлях є пояснюючий кириличний напис «жолъдаки», що означає жовніри, котрих гетьмани наймали за платню [40]. Ці кахлі, знайдені у Черкасах, засвідчують участь західноєвропейських піших мушкетерів-найманців у жолдацьких підрозділах гетьманів від другої половини XVII ст. Вони існували в Гетьманщині від 1669 р. до 1765 р. [41]. За документами 1729 р. й 1757 р., ротами жолдаків командували капітани-німці [42]. На жаль, археологи не виявили у Батурині кахлів зі зображеннями і тлумачними назвами цього роду збройних сил гетьманів.

2006 р. під час розкопок на території цитаделі Батурина XVII ст., біля західного, напільного, валу, знайшли малий уламок пічної теракотової кахлі (без покриття емаллю) з рельєфом людських ніг [43]. Ю. Ситий відносить цю знахідку до Мазепиного періоду. В публікаціях інших дослідників Батурина вона не представлена (рис. 6).

Ця кахля недбало замазана шаром вапна як і багато теракотових зразків. Такі кахлі були дешевші за вкриті поливою. Коли стіни кахляних печей бруднились сажею, їх часто білили крейдою [44].

На фраґменті простежуються рельєфи нижніх частин ніг чоловіка, вбраного у широкі штани типу бриджів, що спускаються нижче колін, зі складками. Його гомілки обтягнуті панчохами, які прикрашені поздовжніми рельєфними лініями від стоп до колін. Тонкі подвійні поперечні рельєфні лінії зверху панчіх могли передавати функціональні й декоративні підв’язки, котрі закріплювали їх під колінами. Вціліла стопа правої ноги, яка поставлена у профіль, вірогідно, взута у черевик з високим підбором.

На фраґменті відсутні мілітарні атрибути. На жаль, його малий розмір не дозволяє надійно визначити цивільний чи військовий стан зображеного там чоловіка. Однак вважаємо, що його одяг і взуття репрезентують європейську барокову моду у вигляді, дещо стилізованому й переданому місцевою технікою рельєфу на кераміці (рис. 6). Штани-бриджі нижче колін («breeches» англійською мовою), панчохи на литках з підв’язками та елегантні черевики на високих підборах належать до цивільного й військового чоловічих костюмів шляхтичів і міщан Західної та Центральної Європи XVII–XVIII ст. [45].

З писемних джерел відомо, що, крім іноземних найманців, у гетьманській столиці перебували європейські дипломати, військові інженери, як фортифікатор і богослов Адам Зернікау з Прусії, німецькі лікарі та італійські майстри при дворі І. Мазепи [46]. У своїх доносах царським властям про нелояльність І. Мазепи В. Кочубей згадував, що гетьман утримував польських слуг і посильних та капелу музик з Польщі [47]. Чи не зобразили батуринські керамісти якогось цивільного європейця на розглянутій кахлі? Знайдена на цитаделі, вона могла оздоблювати грубу будинків двору гетьмана чи його охоронців, покоєвих і прислуги, серед яких були західні службовці, військовики та гості.

У Батурині знайдено кілька цікавих кахлів Мазепиної доби з композиціями кінних воїнів (рис. 7–11). В ході розкопок залишків гетьманської резиденції на цитаделі у 2001 р. і 2006 р., хати заможного козацького старшини на південному посаді та гончарних горнів на околиці Гончарівка, на схилах високого берега р. Сейм, виявили фраґменти теракотових лицьових кахлів з рельєфом вершника (тип 45). У Музеї археології Батурина виставлено два значні уламки правої частини кахлів цього типу. За Л. Мироненко, ціла кахля мала квадратну форму, розміром 22 х 22 см [48].

На обох фраґментах є рельєф воїна верхи на коні у профіль (рис. 7). Його торс до пояса, вірогідно, захищає панцир з латами на руках (поручами). Нижче пояса показані поли порівняно короткого камзолу зі складками на тканині. На голові чоловіка крислатий капелюх, прикрашений перами. Він має бороду й порівняно коротке волосся, що вибивається з-під капелюха ззаду.

     Ліва витягнута рука тримає спис наперевіс. На більшому, правому, уламку кахлі вціліла майже уся витягнута ліва нога вершника без стопи у вузьких обтислих штанях. Там збереглась задня половина крокуючого коня. У верхньому правому кутку обох фраґментів кахлів є рельєфний профіль стилізованої квітки з трьома пелюстками, найімовірніше, лілеї [49].

     Ю. Ситий виготовив найповнішу промальовку кахлі цього типу. Він додав до її більшого фраґменту виявлений ним уламок з передньою частиною коня з ногами у русі, але без голови (рис. 8). С. Дмитрієнко підготував гіпотетичні чорно-білу й кольорову комп’ютерно-графічні реконструкції цілої кахлі типу 45 (рис. 7). Серед кахлів Батурина з вершниками на екземплярах цього типу форми й пропорції тіла, одяг і обладунок воїна та кінь передані найбільш реалістично, виразно й динамічно з порівняно меншою стилізацією і умовністю (рис. 7–10).

Думки дослідників про особу на вищеописаних кахлях та джерела для створення цього сюжету розійшлись. Ю. Ситий справедливо назвав її «європейським вершником» і шляхтичем у крислатому капелюсі з пером на коні та скрізь друкував свою найповнішу промальовку кахлі [50]. Його інтерпретацію поділяє С. Шаменков. О. Сокирко також визнає західним фасон капелюха з піднятим спереду полем і плюмажем того кавалериста [51]. Відмінно, Л. Виногродська гадає, що на цих кахлях вибагливо репрезентовано самого гетьмана у панцирі й шапці з пером. Їх виготовили на замовлення І. Мазепи для оформлення груб його резиденції [52].

Проте ми заперечуємо таке припущення археологині, бо спис не був особистою статусною зброєю гетьманів, як шабля, булава та пірнач. Сідок, озброєний одним списом, більше схожий на європейського рядового кавалериста у кірасі, ніж на офіцера, а тим більш гетьмана. Невідомі описи та ориґінальні портрети українських гетьманів до середини XVIII ст., включно з І. Мазепою, де вони вбрані у західноєвропейські костюми з крислатими капелюхами, оздобленими плюмажами. На зображальних джерелах козацькі правителі мають одяг, взуття та персональну парадну зброю й реґалії влади за традиціями української і річпосполитської вищої еліти раннього модерну. Лише знаємо портрети І. Мазепи та інших гетьманів у бронях, іноді з шоломами, переважно західного зразка, з мантіями, орденськими стрічками і коштовними фібулами, але без крислатих капелюхів. Тільки останній гетьман козацької держави Кирило Розумовський (1750–1764 рр.) на портретах другої половини XVIII ст. вбраний виключно за тогочасними європейськими і російськими придворними модами або в мундири фельдмаршала Російської імперії з орденами [53].

Неможна прийняти висновок статті Л. Мироненко 2013 р. про те, що «воїн з густою бородою в обладунках і зі списом в руці» на кахлях типу 45 є, «без сумніву, російського походження» [54]. Вона тоді непереконливо твердила, що одяг вершників на кахлях Батурина повторює моду російського військового костюма другої половини XVII ст., і вбачала там впливи озброєння Росії. За Л. Мироненко, місцеві майстри перенесли в декор кахлів ці атрибути представників російської залоги у гетьманській столиці [55].

Проти її висновків служать наступні арґументи. Вище вже згадувалось розміщення у 1669–1708 рр. в Батурині та інших важливих містах Гетьманщини ґарнізонів московських стрільців й описувались їхні відмінні старомосковські однострої і озброєння. Підкреслимо, що вони були пішими мушкетерами, не пересувались на конях, не вживали списів, європейських крислатих капелюхів з плюмажами, коротких камзолів і броней.

Старші московські стрільці, справді, звичайно мали бороди, які цар Петро І наказав голити боярам, дворянам та військовим реформованих частин армії Росії. Проте у Гетьманщині, як і на Заході, заборони носити бороди не було. Сам І. Мазепа пережив ці петрівські реформи з бородою. Нагадаємо, що Л. Мироненко визнає зображеного на кахлях типу 65 європейським офіцером-найманцем. Хоч, за промальовкою обох цих кахлів С. Дмитрієнком, він також мав бороду (рис. 3).

Створені царем Петром реґулярні кавалерійські полки драгунів мали уніформу «французького фасону», але кірас не вживали. Вони були озброєні карабінами, пістолями й палашами, а не списами [56]. До того ж про залучення російських драгунів до залоги московських стрільців у Батурині до 1708 р. невідомо.

Очевидно, розглядувані кахлі типу 45, як і розкопані фундаменти груб гетьманського палацу на цитаделі, виготовили під час його перебудови й розширення І. Мазепою між 1687 р. та 1700 р. Пізніше він декорував свою головну резиденцію на Гончарівці. Офіцери і солдати реформованих частин російської армії могли з’явитись у Батурині не раніше початку XVIII ст.

Тому, автор підтримує й розвиває визначення вершника на кахлях типу 45, яке обстоює Ю. Ситий. За одягом, захисним обладунком і озброєнням він виглядає як західноєвропейський рядовий важкий кавалерист зі списом, кірасир чи рейтар часів Тридцятирічної війни (1618–1648 рр.). Додамо, що на найповнішій промальовці тої кахлі Ю. Ситим відтворено ліву стопу воїна у взутті з високим підбором (рис.8). Як вказувалось вище, це була відмінна риса західноєвропейських шляхетських черевиків та ботфортів XVII–XVIII ст. від звичайно пласкостопих чобіт східного типу козаків і міщан Центральної України того часу (рис. 4, 6, 14, 15). О. Сокирко вважає, що на цій кахлі вершник глибоко сидить у сідлі за європейським звичаєм з майже прямими ногами, випустивши стремена на повну довжину. Високі підбори допоміжно фіксують його стопи у стременах (рис. 7) [57].

Панцир і спис важкого кавалериста на кахлі не дозволяють віднести його до гетьманських драгунів у «німецькому платті». Ці підрозділи мали інше озброєння без кірас і лише пересувались на конях, а бились у строї як піші мушкетери [58].

На нашу думку, майстри Батурина запозичили зображення на описаних кахлях з професійних реалістичних поширених малюнків панцирних кавалеристів з піками на голландських керамічних облицювальних плитках XVII ст. На користь цього є типова орнаментація кутів тих виробів малюнками геральдичних лілей з трьома пелюстками («fleur-de-lis» французькою мовою) (рис. 15). Їхні варіації найбільше зустрічаються на плитках Нідерландів саме на протязі Тридцятирічної війни [59]. Можна гадати, що незвичайні профілі стилізованих лілей з трьома пелюстками, які збереглись на верхніх правих кутах обох уламків кахлів з європейським вершником, є адаптованою і спрощеною реплікою того характерного кутового орнаменту мальованих голландських плиток XVII ст. технікою рельєфу на кераміці (порівняй рис. 7, 8, 15). На більшості антропоморфних кахлів Мазепиної столиці звичайні місцеві рельєфні рослинно-квіткові мотиви розташовані у їхніх нижніх частинах і умовно показують рослинність на землі (рис. 4, 6). За Л. Виногродською, це властиво декору кахлів Гетьманщини в цілому.

На ранньомодерних західноєвропейських ґравюрах також є чимало реалістичних витончених зображень кірасирів та рейтарів з піками на баских конях (рис. 13, 14) [60]. Такі ґравюри з кінними й пішими солдатами і офіцерами, надруковані у популярних військових підручниках, часто копіювали розписувачі голландських керамічних обличкувальних плиток XVII ст. [61]. До визначення взірців і прототипів для кахлярів Батурина ще звернемось детальніше нижче.

Тож, серед знайдених кахлів з вершниками Мазепиної столиці на розглянутих екземплярах типу 45 найбільш виразні впливи західного барокового мистецтва і менш помітні риси народної лубочної манери, яка домінувала у декорі рельєфних кахлів Гетьманщини (наприклад, рис. 9, 10).

Під час розкопок решток гетьманської резиденції на цитаделі у 1996 р., 2005 р. і 2006 р. знаходили уламки пічних теракотових лицьових кахлів з рельєфом вершника Мазепиного часу. Фраґменти кахлів цього типу 41 виявили також на фортеці 1996 р., 2005 р. та 2013 р. Ю. Ситий промалював контури рельєфів уламків і зробив графічну чорно-білу реконструкцію цілої кахлі того типу (рис. 10). Тут надруковано світлини двох фраґментів однотипних кахлів, які знайшли на цитаделі у 1996 р. і 2006 р., з їхніми промальовками С. Дмитрієнка (рис. 9) [62].

Графічно відтворена Ю. Ситим кахля типу 41 мала підквадратну форму і габарити 19 х 22,5 см. На ній намальовано коня у профіль з сідоком, повернутим торсом в анфас. Правицею він тримає, вірогідно, округлу булаву, а лівою рукою – ратище списа з прапорцем чи корогвою, піднятим догори.

Рельєф фігури виконано примітивно. Аморфно окреслена голова без деталей обличчя і волосся. Руки й пальці зображено схематично, спрощено і умовно. Жупан чи інший верхній одяг чоловіка прикрашено на грудях чотирма горизонтальними рельєфними лініями, що передають нашивки чи петлиці, подібно як спереду мундира європейського офіцера-найманця на кахлях типу 65 (рис. 3, 9). Правий чобіт без позначення підбору намальовано з масивною шпорою, завершеною коліщатком з шипами (репейками).

Голову коня між вухами оздоблено пучком з пір’я. Передні ноги коня крокують, а задні стоять прямо. Між ногами коня збереглась тільки верхня частина спини собаки з головою і довгим хвостом, закрученим кільцем догори [63]. На знімку більшого уламку кахлі, знайденого на цитаделі 1996 р., у верхньому правому кутку фраґментарно вцілів мілкий рельєф, правдоподібно, стилізованої квітки з округлою серцевиною і радіальними пелюстками чи вигнутими тичинками (рис. 9).

Л. Виногродська відносить описану композицію на кахлях типу 41 до числа таких виробів Середньої Наддніпрянщини XVII–XVIII ст. з кінними козаками [64]. За Л. Мироненко, булава та прапор у руках вершника дозволяють вважати його гетьманом чи представником козацької старшини. Хоч вона слушно зауважила, що козаки й кіннотники Московії XVI–XVII ст. вживали шпори вкрай рідко. Замість них вони користувались нагайкою за традицією степових кочовиків. Тільки від початку XVIII ст. у реґулярній кавалерії Росії почали застосовувати шпори на ботфортах і переходити на європейський спосіб верхової їзди [65].

За Ю. Ситим, під час багаторічних розкопок у Батурині виявили тільки один фраґмент бронзової шпори XVII ст. Його знайшли 2007 р. на цитаделі [66]. Таку конструкцію шпор з зубчастим коліщатком, зазвичай, вживали рейтари й кірасири у Німеччині, Польщі та Литві наприкінці XVI – на початку XVII ст. [67]. Гадаємо, що знайдена шпора належала кавалеристу польсько-литовської залоги, котра розміщувалась у цитаделі за володіння Батурином Короною в 1625–1648 рр. Однак, на думку Л. Мироненко, зображений на кахлі гетьман чи козацький старшина міг носити шпори на чоботях як данину європейській моді та ознаку високого соціального і військового статусу [68]. До її позиції схиляється Ю. Ситий.

Через обмеженість ориґінальних фото частин кахлів типу 41 і на базі лише реконструктивної промальовки такої цілої кахлі Ю. Ситого іншим дослідникам важко однозначно ідентифікувати репрезентованого там сідока (рис. 9, 10). Тому ми не виключаємо його інтерпретації Л. Мироненко, але нижче обґрунтуємо можливість іншої візії.

Так, наявність шпор у вершника на кахлі може вказувати на його приналежність до європейських кавалеристів і на запозичення цього сюжету чи його окремих деталей з творів західного мистецтва. Зокрема, усі ґотичні кінні лицарі, зображені на рельєфних пічних кахлях XV–XVI ст. з музеїв старожитностей м. Кракова у Польщі, мають довгі остроги (наприклад, рис. 12) [69]. Різні види шпор, включно з зубчастими коліщатками, також зустрічаємо на деяких малюнках військових і цивільних на голландських облицювальних плитках XVII–XVIII ст. (рис. 15). На численних західноєвропейських ґравюрах XVI–XVIII ст. з фігурами кірасирів і рейтарів показані їхні шпори з коліщатками з довгими шипами-репейками (рис. 13, 14) [70].

За фото більшого уламка кахлі типу 41 та її промальовками Ю. Ситого і С. Дмитрієнка, на ратищі списа, нижче лівої руки вершника, виразно позначено перехрестя чи ґарду для захисту долоні пікінера (рис. 9, 10). Такий елемент нетиповий для списів козаків, московитів, татарів і турків, але притаманний кавалерійським пікам європейських панцирних воїнів. Див. піки з круглими ґардами кінного лицаря на кахлі XV ст. з Національного музею Кракова та кірасирів і рейтарів на ранньомодерних ґравюрах Західної Європи (рис. 12, 13). Під вістрями їхніх пік часто причеплені прапорці, подібно як на батуринських кахлях, що аналізуємо [71].

Незвичайною для кінського обладунку козаків є також прикраса голови коня пучком пір’я (рис. 9, 10). Однак подібні плюмажі бачимо на головах та іноді на крупах біля хвостів коней на малюнках європейських і турецьких кавалеристів, особливо вельмож, на обличкувальних плитках Нідерландів Нового часу, а також на багатьох західноєвропейських ґравюрах з кірасирами й рейтарами [72]. Парадне оздоблення бойового коня пучком з пір’ям разом з булавою у руці сідока вказують на його елітний статус і високий військовий чин. За О. Сокирком, рядові роти гетьманських драгунів німецького кшталту були загалом українцями й поляками. Однак командували ними західноєвропейські офіцери [73].

Рельєфна стилізована квітка у верхньому правому кутку більшого уламка кахлі типу 41, хоч пошкоджена і графічно відтворена не повністю, але нагадує стилізовані квіткоподібні, рослинні, павукообразні («spider corner pattern» англійською мовою) та інші різноманітні вигадливі орнаменти, намальовані на кутах голландських облицювальних плиток другої половини XVII–XVIII ст. (рис. 9, 15) [74]. Як вже згадувалось, у 1620–50-х рр. на кутах цих плиток здебільше малювали варіації геральдичних французьких лілей. Їхньою імітацією міг бути рельєф квітки у верхньому правому кутку кахлів типу 45 з фігурою європейського панцирного кавалериста (рис. 7).

Оформлення верхнього військового й цивільного плечового одягу горизонтальними петлицями чи нашивками з галунів на грудях, як рельєфно показано на кахлях типів 41 і 65, було розповсюдженою модою по цілій ранньомодерній Центрально-Східній Європі та Османській імперії (рис. 3, 9, 10) [75]. У XVІI–XVIII ст. булави й пірначі/буздигани різних форм і орнаментації були церемоніальною зброєю та символами влади не тільки правителів козацької держави, полковників і кошових Запорозької Січі, а також гетьманів, воєвод та ротмістрів Речі Посполитої, воєначальників і сановників Оттоманської Порти й багатьох країн Заходу та Сходу [76].

Все це дозволяє припустити, що на кахлях типу 41 майстри Мазепиної столиці зобразили європейського воєначальника зі шпорами, булавою і кавалерійською пікою з прапорцем на парадно прикрашеному плюмажем коні. Вони могли запозичити вигляд західних зброї та спорядження воїна і коня від реальних іноземних найманців-кавалеристів, послів та членів їхніх почтів у Батурині, або перейняти їх з ґотичних польських чи ранньомодерних голландських кахлів і ґравюр Західної Європи (наприклад, рис. 12–15).

Не виключено, що на розглядуваному типі кахлів місцеві майстри еклектично поєднали козацькі, гетьманські та європейські лицарські види вбрання, оздоб, взуття, владних інсиґній, клейнодів, військового обладунку й озброєння. Серед таких є незвичайне опорядження шпорою пласкостопого козацького чобота без виділеного підбору (рис. 10). Усі ці сполучені західні та українські елементи однаково спрощені й знівельовані стилем народного примітивізму, властивого більшості кахлів козацького жанру.

О. Сокирко вважає еклектичну суміш та вільний відхід від побутової правдивості у зображеннях на антропоморфних кахлях Мазепиної столиці цілком природними і відповідними бароковій стилістиці взагалі. До цих прийомів вдавались ґравери, іконописці й тим більш майстри українського декоративно-ужиткового мистецтва раннього Нового часу [77].

Про відношення батуринських кахлів типу 41 до численних виробів з озброєними вершниками Центральної України XVII–XVIII ст. говорять і залишки характерного зооморфного мотиву. Як описано вище, між ногами коня там вціліла верхня частина рельєфу собаки (рис. 10). Подібні зображення малих тварин, схожих на псів з довгими хвостами під ногами коней, відомі на інших кахлях з вершниками того часу, знайдених у Середній Наддніпрянщині [78].

Л. Виногродська вважає, що так на кахлях з рельєфами кінних козаків зі списами проявились відголоски композиції двобою св. Георгія з драконом, яка була одним з прообразів цього сюжету для кахлярів Гетьманщини. У народній традиції змія згодом передавали на кахлях у вигляді собаки під ногами коня козака [79].

Зауважимо, що на кахлях з вершниками, поширених у ранньомодерній Центральній Україні, представлені не тільки козаки, а іноді чужинці. Наприклад, на фраґментах кахлі XVII – початку XVIII ст., виявлених в м. Умані Черкаської обл., зображено турка чи татарина у тюрбані зі списом на коні. Його верхній одяг також спереду оформлено горизонтальними нашивками. Між ногами коня там так само знаходиться мала собака зі закрученим кільцем хвостом догори чи інший звір [80]. Це є на користь гіпотези про репрезентацію на кахлях типу 41 з Мазепиної столиці європейського воєначальника з владними реґаліями і списом на незвичайно вбраному коні у народній наївній манері.

Л. Мироненко повідомляє, що на цитаделі знайшли дрібний уламок полив’яної поліхромної дорогої кахлі з зображенням ноги у невисокому чоботі з гострим носом, високим підбором і шпорою. У чобіт заправлені неширокі шаровари [81]. Однак дослідниця не коментувала представленого там чоловіка і не датувала кахлю.

На жаль, не маємо світлини того уламка кахлі, а лише промальовку її рельєфу Ю. Ситого, опубліковану в працях Л. Мироненко (рис. 11). Це обмежує наші судження про цей артефакт до рівня припущень.

Як відзначалось вище, у XVII–XVIII ст. взуття з високими підборами носили головним чином військові та цивільна еліта Західної й Центральної Європи (рис. 14, 15). Однак Ю. Ситий та О. Сокирко, на підставі археологічних даних, вважають, що козацька старшина й шляхта Мазепиної столиці перейняли цю моду. На кінець XVII – початок XVIII ст. високі підбори були ознакою їхнього статусу, і мода могла поширитись на заможних козаків міста. Втім, козацька кіннота переважно вживала чоботи з низькими підборами чи пласкостопі та без шпор [82]. Козаки та інші чоловіки Гетьманщини почали вбиратись у шаровари з 1670–80-х рр. Одночасно шаровари увійшли у вжиток в Речі Посполитій під впливом турецької моди [83].

Нагадаємо, що, окрім українців, до легкої кавалерії компанійців та піхотних сердюцьких полків гетьманів наймали багато поляків, литвинів, волохів й балканських слов’ян. Серед сердюків також були кіннотники як драгуни [84]. За О. Сокирком, крім компанійців, сердюків і жолдаків, надвірне військо, що охороняло Мазепині ставки у Батурині, складали легкокавалерійська волоська хоругва та рота драгунів. Останню зорганізували й екіпірували на «німецький» лад. Відпочатку ротою гетьманських драгунів командував капітан-німець. Вона служила гетьманам Івану Самойловичу (1672–1687 рр.) та І. Мазепі у Батурині [85].

Це дозволяє датувати розглядуваний уламок кахлі з ногою у шароварах Мазепиною добою, до розорення гетьманської столиці у 1708 р. Гадаємо, що місцеві керамісти, на основі натурних спостережень за поліетнічним військом у Батурині, зобразили на цій кахлі польського чи волоського кавалериста-найманця, або козака з роти гетьманських драгунів німецького зразка, які вживали шпори. Останній опції віддає перевагу Ю. Ситий. Також можливо, що на описаному сюжеті місцеві кахлярі довільно скомбінували козацькі та західні вбрання, взуття й кавалерійські атрибути (рис. 11). Більше археологічних знахідок кахлів з воїнами Мазепиної столиці з численними кольоровими ілюстраціями детальніше розглянуто у нашому буклеті на цю тему 2022 р. [86].

Проведене дослідження цих кахлів виявило там шість зображень європейських осіб та атрибутів: рельєфи озброєних піших офіцерів-найманців (типи 65, 114), вершників зі списами (типи 41, 45) і частин ніг чоловіків на двох фраґментах кахлів (рис. 3, 4, 6–11). Порівняно велику кількість таких сюжетів на кахлях Батурина можна пояснити перевагами столиці козацької держави, розміщенням там осідків і війська гетьманів, де служило чимало іноземних найманців, широкими дипломатичними, торговими та культурними контактами міста з Заходом і Сходом й проникненням туди європейських видань і творів образотворчого мистецтва, особливо за І. Мазепи.

Кахлів з західними сюжетами та кінним козаком зі списом типу 45-А найбільше знайдено в ході розкопок на місці й поблизу решток гетьманського палацу в цитаделі, спорудженого гетьманами Дем’яном Ігнатовичем (Многогрішним, 1669–1672 рр.) та І. Самойловичем (рис. 1, 2, 6–11). Ю. Ситий встановив, що І. Мазепа перебудував і розширив цей палац між 1687 р. та 1700 р. Тоді там звели дві великі кахляні печі, фундаменти яких розкопали археологи. Дослідник гадає, що грубу опочивальні гетьмана обличкували кахлями з козаком і європейським панцирним воїном на конях (типи 45, 45-А, рис. 7) [87].

Ю. Ситий та Л. Мироненко переконливо вважають, що І. Мазепа сам замовив розкішний декор на кахлях його розкопаної резиденції на батуринській околиці Гончарівка, побудованій перед 1700 р. (рис. 1). Виявлені там кахлі свідчать про його витончений мистецький смак [88]. На нашу думку, не менш вірогідно, що замовником зображень західних кавалеристів та кінного козака на кахлях типів 41, 45, 45-А для груб гетьманського палацу в цитаделі також був І. Мазепа (рис. 7–10).

Здобувши вищу освіту в Польщі, Німеччині, Франції та Італії, він був закоханий у європейське мистецтво, літературу та культуру [89]. За його реґіменту книги, преса і портретний живопис Заходу доставлялись до Батурина. Так, французький дипломат Жан де Балюз, який 1704 р. відвідав «замок» І. Мазепи (очевидно, його укріплену головну резиденцію на Гончарівці), повідомив, що «принц» і «господарь України» мав «добірну бібліотеку, де на кожному кроці видно латинські книжки» [90]. Гетьман отримував французькі та голландські газети й «слідкує і знає, що діється в чужоземних країнах». У залі його палацу висіли гарні портрети французького короля Людовика XIV, австрійського цісаря, польського короля, турецького султана та інших іноземних володарів [91].

Генеральний писар і згодом гетьман на еміґрації Пилип Орлик (1709–1742 рр.) захоплено згадував про те, що у «величній» бібліотеці І. Мазепи, окрім найкращих київських видань, були німецькі й латинські стародруки (інкунабули) і багатоілюстровані рукописи у дорогоцінних оправах. За Орликовою оцінкою, цим книжковим скарбам не було рівних у тогочасній Україні [92].

Археологи також виявили сліди проникнення до гетьманської столиці європейської літератури і художніх творів. Під час розкопок залишків службового приміщення Мазепиного маєтку на Гончарівці у 2012–2013 рр. знайшли чотири бронзові пластини з ґравіруванням, котрі автор визначив як уламки оправи книги. Таку атрибуцію цих артефактів підтримали Ю. Ситий та Л. Виногродська. Остання приписує реалістичне класичне зображення янгола з сурмою на одній пластинці ранньомодерному італійському ґраверу. Здогадно, знайдені бронзові пластини відламали від оправи якоїсь католицької релігійної книги, котру виготовили в Італії у епоху Відродження чи бароко й привезли до книгозбірні палацу І. Мазепи на Гончарівці [93]. Усі його маєтки розграбувало і спалило московське військо у 1708 р. [94].

І. Мазепа не тільки міг замовити майстрам його столиці зображення озброєних європейських вершників на кахлях для оформлення груб своєї резиденції на цитаделі, а також надати їм взірці з західних книжкових ілюстрацій власної бібліотеки та придворних колекцій ґравюр, малювання, чи розписної кераміки. Наприкінці XVII–XVIII ст. кахлярі для створення сюжетів, композицій і орнаментів на різьблених дерев’яних формах для рельєфних глиняних кахлів та їхнього розпису поливою часто копіювали твори професійних українських і європейських ґраверів, малярів та іконописців [95].

Вище вказувалось, що, окрім гетьманської цитаделі, кахлі зі зображеннями піших і кінних західних військових та козаків знайшли також в ході розкопок решток жител на фортеці та посадах (типи 41, 45, 45-А, 65) і в розвалі печі кам’яниці генерального судді В. Кочубея на західній околиці Батурина (тип 114) (рис. 1, 3, 4, 7–10). Вірогідно, члени генералітету, урядовці, старшини та, мабуть, заможні козаки й міщани, які населяли ці дільниці, прикрашали груби своїх осель такими європейськими мілітарними мотивами за авторитетним прикладом І. Мазепи. Ю. Ситий вважає, що багатий генеральний суддя та інші представники козацької еліти, в міру своїх достатків, намагались суперничати з гетьманом у декорі кахляних печей [96]. Вони могли купувати у тих самих батуринських майстрів копії керамічних кахлів, замовлених І. Мазепою, чи замовляти їм кахлі з подібними пішими й кінними західними найманцями і козаками. Тож, наслідування прикладу гетьмана та місцеве виробництво таких популярних пічних кахлів сприяли їхньому поширенню у Мазепиній столиці до її розгрому 1708 р.

Як виключення, згадаємо кахлі типів 65 і 114 з унікальними рельєфами піших європейських офіцерів-найманців, котрі виявили тільки серед залишків груб домівки старшини на фортеці, фліґеля для гостей на Гончарівці та Кочубеєвого покою (рис. 1, 3, 4). Такі кахлі дотепер невідомі в оформленні печей навіть гетьманських палаців і ніде більше у Батурині та Гетьманщині. Але це також показує пріоритетне використання пічних кахлів з західними військовими сюжетами козацькою верхівкою Мазепиної столиці.

За винятком кахлів типу 45 з кінним кірасиром першої половини XVII ст., місцеві майстри могли відобразити на кахлях фігури сучасних їм козаків та європейських найманців і, можливо, цивільних, яких вони бачили у столиці І. Мазепи (рис. 3, 4, 6–11). Тому ці артефакти є цінними візуальними джерелами для вивчення вигляду його воїнів, їхніх зачісок, вбрання, прикрас, взуття, зброї, військового й кінського спорядження та поліетнічного складу збройних сил гетьмана. Зображення на них незаперечно свідчать про залучення чужинців до Мазепиного війська.

Прототипами рельєфів козаків-вершників на кахлях Батурина і України XVII–XVIII ст. могли служити рельєфи кінних лицарів з острогами, піками та мечами на пічних кахлях ґотичного стилю Польщі XV–XVI ст. (наприклад, рис. 12). Дослідник кахлів з озброєними вершниками Центральної України XVII–XVIII ст. Д. Куштан справедливо вважає найбільш близькими до них за типологією та іконографією ґотичні кахлі Центральної Європи, особливо Польщі та Чехії, XV – початку XVI ст. [97]. Також гадаємо, що, завдяки далеким міжнародним зв’язкам столиці Гетьманщини за І. Мазепи, кахлярі там користувались як взірцями керамічними майоліковими голландськими плитками для облицювання стін та камінів і мощення підлог («tegels» голландською й «chinoiserie» французькою мовами), або їхніми німецькими, фламандськими чи ґданськими імітаціями XVII – початку XVIII ст. (наприклад, рис. 15). Аналогії малюнків на цих виробах з деякими рельєфами на антропоморфних кахлях Батурина вказувались вище.

У XVII–XVIII ст. серед розмаїття сюжетів на тих плитках Нідерландів улюбленими були високопрофесійні малюнки озброєних піших мушкетерів та пікінерів, їхніх офіцерів, легких і важких кавалеристів у кірасах. Там досконало й детально, з незначною стилізацією, передані барокові костюми, взуття, броні, бойовий обладунок, шпори, списи, шпаги, мечі, пістолі та мушкети воїнів [98]. Голландські розписувачі плиток здебільше копіювали реалістичні високохудожні ґравюри, які ілюстрували популярні західноєвропейські підручники для вишколу піхотинців і кавалеристів. У XVII ст. вони найчастіше використовували такі видання з ґравюрами відомого голландського художника Якоба де Ґейна молодшого (Jacob de Gheyn II, див., наприклад, рис. 13) [99]. Ці підручники багаторазово передруковували голландською, англійською, німецькою і французькою мовами від 1607 р. [100].

Дослідник вищеописаних кахлів з рельєфами піших мушкетерів-найманців у складі жолдацьких формувань гетьманів другої половини XVII ст., знайдених у Черкасах, відзначив схожість зображень з ґравюрами Я. де Ґейна з підручників для вправ західноєвропейських мушкетерів [101].

1657 р. І. Мазепа студіював артилерійську справу в Нідерландах [102]. Він міг мати у своїй добірній бібліотеці подібні авторитетні й поширені у Європі багатоілюстровані військові трактати та модні у XVII–XVIII ст. голландські мальовані облицювальні плитки чи їхні дешевші репліки у мистецькій збірці при палаці в Батурині й надавати їх як графічні взірці кахлярам, виконавцям його замовлень.

З кінця XVII – початку XVIII ст. знамениті й престижеві керамічні та фаянсові плитки і столовий посуд Нідерландів та їхні європейські імітації почали поширюватись у Польщі, Україні та Росії. Відтоді прослідковують впливи характерного синьо-білого малювання кобальтовою поливою голландського стилю на декор пічних кахлів і елітного посуду Львівщини, Київщини, Чернігівщини та Харківщини [103]. Л. Мироненко простежила такі впливи у колористиці серії поліхромних ґлазурованих рельєфних кахлів, знайдених у процесі розкопок решток палацу І. Мазепи на Гончарівці, який завершили до 1700 р. [104].

У палаці-музеї К. Розумовського (1799 р.) заповідника «Гетьманська столиця» в Батурині виставлена значна колекція майолікових кахлів з антропоморфними та іншими мотивами і пишними візерунками пізньобарокової голландської стилістики середини XVIII – початку XIX ст. Ці кахлі обличковували груби, т. зв. «голландки», та каміни двох амбітних палаців і «національних» (державних) установ К. Розумовського у Батурині другої половини XVIII ст. Чимало їхніх фраґментів виявили під час археологічних досліджень залишків втрачених споруд того гетьмана [105]. Проте дотепер раніших кахлів та плиток для облицювання стін чи мощення підлог голландського стилю, датованих Мазепиною добою, у Батурині не знайдено.
     Незважаючи на це, проведений детальний порівняльний аналіз зображень воїнів на кількох кахлях Мазепиної столиці показує їхні подібні риси з малюнками офіцерів інфантерії та кавалеристів, барокових строїв, військових і кінських обладунків, озброєння та орнаментації на ранньомодерних плитках Нідерландів і ґравюрах Заходу. Нагадаємо, що такі європейські аналогії виявлені на кахлях з рельєфами двох піших офіцерів-найманців (типи 65, 114), кінного кірасира чи рейтара часів Тридцятирічної війни (тип 45), здогадного воєначальника на парадно прикрашеному коні (тип 41) і кутових квіткових орнаментів на цих кахлях з вершниками (порівняй рис. 3, 4, 6–10, 13–15). На такій підставі автор припускає, що кахлярі столиці І. Мазепи взорували на малюнки на голландських облицювальних плитках чи їхніх європейських імітаціях, або на ґравюри Заходу з подібними мілітарними сюжетами XVII – початку XVIII ст.

     Однак вони не копіювали, а у різній мірі запозичували, адаптували й стилізували реалістичні графічні зображення у техніці рельєфу на кераміці та розпису кахлів монохромною чи різнокольоровою поливою. На деяких розглянутих кахлях Батурина образи та атрибути європейських воїнів і коней значно перетлумачені й спрощені у народній лубочній, іноді наївній, манері за традиціями тогочасного декоративно-ужиткового керамічного мистецтва України. Як вказувалось вище, на кахлях з пішим офіцером-найманцем типу 65, кінним воєначальником типу 41 та, можливо, на уламку кахлі з рельєфом ноги у чоботі зі шпорою батуринські майстри також могли на свій розсуд нереально поєднати західні та козацькі елементи (рис. 3, 9–11).

На нашу оцінку, кахлі з воїнами є одними з кращих, інформативних і репрезентативних зразків художньої кераміки Батурина періоду його найвищого розквіту за І. Мазепи (рис. 3, 4, 6–8). Вони збагатили скарбницю мистецтва українського бароко та дозволяють судити про культурні відносини столиці Гетьманщини з Заходом і стимулюючі впливи барокової графіки на творчість її кахлярів.

Ці артефакти показують культуру побуту та артистичні уподобання гетьмана, старшинської верхівки, заможних козаків і міщан, популярність європейських військових і козацьких сюжетів в оформленні груб їхніх покоїв і обізнаність тих замовників та ремісників-дизайнерів кахлів з мистецтвом Заходу. Вони також демонструють процвітання кахлярства Батурина у золоту добу Мазепиного правління. Таким чином, дослідження антропоморфних пічних кахлів з розкопок міста допомагає висвітлити ще недостатньо вивчену високу культуру столиці козацької України та її динамічний розвій у європейському цивілізаційному просторі.

 

ПОСИЛАННЯ

 

1. Висловлюємо глибоку подяку директорці Канадського інституту українських студій (КІУС) проф. Наталії Ханенко-Фрізен, директору відділу цього інституту в Торонто проф. Франку Сисину та президенту Дослідного інституту «Україніка», виконавчому директору Ліґи українців Канади мґр Оресту Стецеву за фінансування Батуринського археологічного проєкту та всебічну допомогу. У 2021–2023 рр. КІУС підтримав проєкт ґрантами з Вічного фонду д-р Богдана Стефана Запутовича та д-р Марії Грицайко-Запутович. Історико-археологічні студії Батурина та публікації проєкту також підтримують щорічними субсидіями Фонд кафедр українознавства у Нью-Йорку, Крайові управи Ліґи українців і Ліґи українок Канади, їхні торонтські відділи, Кредитова спілка «Будучність», Українська кредитова спілка, фундації «Будучність» і «Прометей» в Торонто та українсько-американська організація «Zorya, Inc.» (м. Ґринвіч, штат Коннектикут у США). Найщедрішими приватними жертводавцями на дослідження гетьманської столиці у 2022–2023 рр. є п. Олена Негрич, д-р Юрій Іванчишин (Торонто) і п. Майкл-Стівен Гумницький (м. Мерфрісборо, штат Тенессі в Америці).
2. Когут З., Мезенцев В., Ситий Ю. Розкопки у Батурині 2019 року. Кахлі гетьманської столиці XVII – початку XVIII ст. Торонто, 2020. С. 19. https://www.ualberta.ca/canadian-institute-of-ukrainian-studies/centres-and-programs/jacyk-centre/baturyn-project.html
3. Колупаєва А. Українські кахлі XIV – початку XX ст.: Історія. Типологія. Іконографія. Ансамблевість. Львів, 2006. С. 150, 156-157; Виногродська Л., Ситий Ю. Батуринська кахля, Пам’ятки України: історія та культура, 2008, № 3. С. 28–38; Мезенцев В.І. Батуринські кахлі з гербами П. Орлика та І. Мазепи: реконструкції та аналіз, Сіверщина в історії України: Наукове видання. Вип. 13. Глухів – Київ, 2020. С. 129–139. http://nz-hlukhiv.com.ua/wp-content/uploads/sivershuna/sivershuna_2020.pdf; Mezentsev V.I., Sytyi Yu.M., Kovalenko Yu.O. Excavations at Baturyn in 2020 and Stove Tiles’ Reconstructions, 17^th-18^th c., Сіверщина в історії України: Наукове видання. Вип. 14. Ніжин, 2021. С. 66–74. http://nz-hlukhiv.com.ua/wp-content/uploads/sivershuna/sivershuna_2021.pdf. Див. також посилання 2, 4, 6, 10, 16, 31.
4. Когут З., Мезенцев В., Ситий Ю. Кахлі з фігурами воїнів Івана Мазепи з розкопок Батурина. Торонто, 2022. https://www.academia.edu/99209178; вказані автори. Зображення воїнів Івана Мазепи на кахлях з розкопок Батурина, Гомін України. Рік LXXV. № 19. Торонто, 16 травня 2023 р. С. 7–11. https://www.academia.edu/101902340; Kohut Z., Mezentsev V., Sytyi Yu. Images of Hetman Mazepa’s Warriors Discovered in Baturyn, Ukrainian Echo. Vol. 37. No. 11. Toronto, June 20, 2023. S. 1–3. https://www.academia.edu/103824774/339_; вказані автори. Researchers discover images of Hetman Mazepa’s warriors in Kozak state capital Baturyn, The Ukrainian Weekly. Vol. XCI. No. 25. Parsippany N.J., June 18, 2023. P. 10, 12.
5. Дуже дякую цим колегам за обмін думками, дискусії, професійні та детальні оцінки моїх праць, аргументів, припущень і висновків про зображення військових на кахлях Мазепиної столиці та їхніх комп’ютерно-графічних реконструкцій С. Дмитрієнком у 2022–2023 рр.
6. 6. Виногродська Л., Ситий Ю. Колекція кахлів з розкопок на території батуринської фортеці 2001-2002 рр., Батуринська старовина. Збірник наукових праць, присвячений 300-літтю Батуринської трагедії. Київ, 2008. С. 272. Рис. 3: 4. Табл. VII, 10, 11. Табл. XXXII, 5.
7. Див. посилання 104.
8. https://en.wikipedia.org/wiki/Epaulette
9. Див., наприклад, https://en.wikipedia.org/wiki/Swiss_Guards#/media/File:Cent_suisses_retousched.jpg.
10. Виногродська Л., Ситий Ю. Батуринська кахля. С. 35. Рис. 3: 7; Мироненко Л. Батуринські кахлі кінця XVII – початку XVIII ст. із зображеннями піших воїнів та вершників як додаткове джерело до вивчення вбрання та озброєння гетьманського війська, Маґістеріум. Вип. 53: Археологічні студії. Київ, 2013, С. 59; її ж. Керамічний комплекс Батурина XVII – початку XVIII ст. Кандидатська дисертація. Київ, 2013. С. 126. Див. також посилання 6.
11. 11. Див. посилання 42, 73, 85.
12. 12. Mezentsev V. An Archaeological and Historical Survey of Baturyn, the Capital of Hetman Ivan Mazepa, Mazepa and His Time: History, Culture, Society. G. Siedina. Alessandria, 2004. P. 247–248; Павленко С. Оточення гетьмана Мазепи: соратники та прибічники. Київ, 2004. С. 222–223.
13. Опанович О. Збройні сили України першої половини XVIII ст. Київ, 1969. С. 95.
14. Сокирко О. Гетьманські преторіанці. Надвірні формування Івана Мазепи кінця XVII – початку XVIII століття, Theatrum Humanae Vitae. Студії на пошану Наталі Яковенко. Київ, 2012. С. 500–505.
15. Див. посилання 36, 75.
16. Штанкіна І. Батуринські кахлі кінця XVII – початку XVIII ст., Батуринська старовина. Збірник наукових праць, присвячений 300-літтю Батуринської трагедії. Київ, 2008. С. 257. Табл. VII, 10, 11. Табл. XXXII, 5.2.
17. https://my18thcenturysource.tumblr.com/post/185655696310/hairstyles-of-the-18th-century-as-requested
18. Алмазов О. Роль стрілецьких голів у Батурині у відносинах гетьманів Лівобережної України з Москвою в 1670–1680-і рр., Сіверянський літопис. 2014. № 4. С. 17–22; Павленко С. Батуринська фортеця. Київ, 2019. С. 112–117.
19. http://www.hist.msu.ru/Science/Conf/Lomonos98/pisarev.htm
20. Див., наприклад, https://forma-odezhda.com/encyclopedia/uniforma-kavalerii-petra-i; https://library.vladimir.ru/news/reforma-russkoj-armii-xviii-v-i-voinskij-ustav-petra-i.html. Див. також посилання 8, 56.
21. Див. посилання 5.
22. Ситий Ю. Обстеження будинку Кочубея в Батурині, Матеріали міжнародної науково-практичної конференції з нагоди 295-ї річниці з дня смерті гетьмана України Івана Мазепи та 10-річчя заповідника «Гетьманська столиця». Ніжин, 2006. С. 171.
23. https://en.wikipedia.org/wiki/Justacorps.
24. Див. посилання 17.
25. Когут З., Мезенцев В., Ситий Ю. Кахлі з фігурами воїнів Івана Мазепи з розкопок Батурина. Іл. 11.
26. Мироненко Л. Батуринські кахлі кінця XVII – початку XVIII ст. із зображеннями піших воїнів та вершників. С. 59; її ж. Керамічний комплекс Батурина. С. 126. Див. посилання 27.
27. Штанкіна І. Батуринські кахлі. С. 256–257. Табл. XXXII, 5.1.
28. Виногродська Л., Ситий Ю. Батуринська кахля. С. 37. Фото 14.
29. Див. посилання 22.
30. Див. посилання 5.
31. Мезенцев В. Декоративні рельєфи кахлів з будинку Кочубея в Батурині: місцеві та західні сюжети, Збереження історико-культурних надбань Сіверщини. Глухів, 2005. С. 204–217. Рис. 2.
32. Мироненко Л. Батуринські кахлі кінця XVII – початку XVIII ст. із зображеннями піших воїнів та вершників. С. 59.
33. Див. посилання 25.
34. https://www.michaeldlong.com/product/spanish-cup-hilt-rapier;

https://www.metmuseum.org/art/collection/search/27362; https://ru.wikipedia.org/wiki/Шпага

35. Тоїчкін Д. Клинкова зброя козацької старшини XVI – першої половини XIX ст. Київ, 2013. С. 98–380. Рис. 1, 2, 9, 16, 24. http://resource.history.org.ua/item/0008804; https://spadok.org.ua/ukrayinske-kozatstvo/kozatski-shabli-xvii-stolittya
36. Свєшніков І. Битва під Берестечком. Рівне, 2008. С. 208–209; Липа К., Руденко О. Військо Богдана Хмельницького. Українська мілітарна історія. Київ, 2010. С. 10, 17, 28, 30, 33, 59; Шаменков С. Одяг, військове спорядження та зовнішній вигляд козацької старшини середини – другої половини XVII ст., Стрій. Дослідження з історії одягу. 2020. № 2. Ч. 2. С. 20–25. Мал. 7–14. https://chtyvo.org.ua/authors/Shamenkov_Serhii/Odiah_viiskove_sporiadzhennia_ta_zovnishnii_vyhliad_kozatskoi_starshyny_seredyny__druhoi_polovyny_XV; https://dvka.com.ua/жупан-основний-елемент-стройового-о. Див. також посилання 75.
37. Сокирко О. Гетьманські “німці”: війська іноземного автораменту другої половини XVII – початку XVIII ст., Україна в Центрально-Східній Європі. Вип. 11. Київ, 2011. С. 255, 260.
38. http://www.fashionencyclopedia.com/fashion_costume_culture/European-Culture-17th-Century/Seventeenth-Century-Footwear.html;

https://www.rct.uk/collection/themes/exhibitions/charles-ii-art-power/the-queens-gallery-buckingham-palace/high-heels-fit-for-a-king;

https://my18thcenturysource.tumblr.com/post/619771046075203584/why-men-wore-high-heel-shoes-in-the-17th-and-18th

39. Свєшніков І. Битва під Берестечком. С. 202–204. Рис. 31; Липа К., Руденко О. Військо Богдана Хмельницького. С. 23; Шаменков С. Одяг, військове спорядження та зовнішній вигляд козацької старшини. С. 33, 34. Мал. 7–9, 13, 14.
40. Куштан Д. Сюжетні кахлі козацької доби з Черкас, Нові дослідження пам’яток козацької доби в Україні: Збірка наукових статей. Вип. 15. Київ, 2006. С. 68–69, 71. Рис. 1: 1, 2; його ж. Сюжетные изразцы периода позднего барокко (по материалам Центральной Украины), Ніжинська старовина. Вип. 10/13. Київ, 2010. С. 46, 172. Рис. 3: 6.
41. Сокирко О. Жолдацькі формування в Гетьманщині 1669–1765 рр., Український історичний журнал. 2006. Вип. 4. С. 64–75.
42. Лазаревский А. Описание старой Малороссии. Т. 2: Полк Нежинский. Киев, 1893. С. 222–223.
43. Коваленко В., Ситий Ю., Мезенцев В. та ін. Науковий звіт про археологічні дослідження в охоронних зонах історико-культурного заповідника “Гетьманська столиця” в смт. Батурин Бахмацького р-ну Чернігівської області в 2006 р. Т. 1. Науковий архів Інституту археології НАНУ за 2006 р. С. 27. Рис. 112, ІІ: 8.
44. Виногродська Л., Ситий Ю. Колекція кахлів з розкопок на території батуринської фортеці С. 274.
45. https://en.wikipedia.org/wiki/Breeches; http://www.fashionencyclopedia.com/fashion_costume_culture/European-Culture-17th-Century/Breeches.html. Див. також посилання 38.
46. Мацьків Т. Гетьман Іван Мазепа в західньоевропейських джерелах, 1687–1709. Мюнхен, 1988. С. 105; Оглоблин О. Гетьман Іван Мазепа та його доба. Вид. 2. Ред. Л. Винар. Нью-Йорк – Київ – Львів – Париж – Торонто, 2001. С. 172.
47. Доба гетьмана Івана Мазепи в документах. Упоряд. С. Павленко. Київ, 2007. С. 380, 382, 383, 385.
48. Мироненко Л. Батуринські кахлі кінця XVII – початку XVIII ст. із зображеннями піших воїнів та вершників. С. 61.
49. Там само.
50. Ситий Ю. Гетьманські палаци Івана Мазепи в Батурині та деталі їхнього оздоблення, Гетьман Іван Мазепа: постать, оточення, епоха. Збірник наукових праць. Ред. В. Смолій та ін. Київ, 2008. С. 262. Рис. 4.
51. Див. посилання 5.
52. Виногродська Л., Ситий Ю. Батуринська кахля. С. 35. Рис. 3: 11. Фото 8.
53. Див. Ковалевська О. Таємниці козацьких портретів. Київ, 2019. С. 26–28, 52–53, 79, 118–120, 192–193, 208–209, кольорові ілюстрації між стор. 224–225.
54. Мироненко Л. Батуринські кахлі кінця XVII – початку XVIII ст. із зображеннями піших воїнів та вершників. С. 61; її ж. Керамічний комплекс Батурина. С. 128.
55. У 2023 р., після ознайомлення з нашим буклетом Кахлі з фігурами воїнів Івана Мазепи з розкопок Батурина (Торонто, 2022), Л. Мироненко змінила свої попередні уявлення про ці зображення і в цілому не заперечує їхні інтерпретації автора статті.
56. Див., наприклад, https://library.vladimir.ru/news/reforma-russkoj-armii-xviii-v-i-voinskij-ustav-petra-i.html та посилання 20.
57. Див. посилання 5.
58. Сокирко О. Гетьманські “німці”. С. 257.
59. Van Dam J.D., et al. Dutch Tiles in the Philadelphia Museum of Art. Philadelphia, 1984. P. 174–175; Pluis J. De Nederlandse Tegel. The Dutch Tile. Decors en benamingen. Designs and Names, 1570-1930. Leiden, 1998. P. 535.
60. https://www.google.ca/search?source=univ&tbm=isch&q=Jacob+de+Gheyn+II,+The+Exercise+of+Cavalry
61. Van Dam J.D., et al. Dutch Tiles in the Philadelphia Museum of Art. P. 122–123; Van Lemmen H. Delftware Tiles. London, 1997. P. 72.
62. Коваленко В., Ситий Ю., Мезенцев В. та ін. Науковий звіт про археологічні дослідження в охоронних зонах історико-культурного заповідника “Гетьманська столиця” в смт. Батурин Бахмацького р-ну Чернігівської області в 2006 р. Альбом, т. 1. Рис. 59: 23, 200, 202.
63. Виногродська Л., Ситий Ю. Батуринська кахля. С. 35. Рис. 3: 10; Мироненко Л. Батуринські кахлі кінця XVII – початку XVIII ст. із зображеннями піших воїнів та вершників. С. 59. Рис. 2, 1; її ж. Керамічний комплекс Батурина. С. 127. Рис. 77: 1.
64. Там само.
65. Мироненко Л. Батуринські кахлі кінця XVII – початку XVIII ст. із зображеннями піших воїнів та вершників. С. 59, 61.
66. Ситий Ю., Коваленко В., Мезенцев В. та ін. Науковий звіт про археологічні дослідження в охоронних зонах історико-культурного заповідника “Гетьманська столиця” в смт. Батурин Бахмацького р-ну Чернігівської області в 2007 р. Т. 1. Науковий архів Інституту археології НАНУ за 2007 р. С. 12. Рис. 73: 9.
67. Бохан Ю. Узбраенне войска Великого княжества Литовского другой паловы XIV – канца XVI ст. Мінск, 2002. С. 222–226.
68. Див. посилання 65.
69. Moskal K. Kafle w zbiorach Muzeum Historycznego Miasta Krakowa. Kraków, 2012. S. 78, 80, 94, 99.
70. Див. посилання 60.
71. Див., наприклад, Когут З., Мезенцев В., Ситий Ю. Кахлі з фігурами воїнів Івана Мазепи з розкопок Батурина. Іл. 26 та посилання 60.
72. Там само і див. Pluis J. De Nederlandse Tegel. P. 159. Pl. 105.
73. Сокирко О. Гетьманські “німці”. С. 255.
74. http://www.delfter-fliese.de/english_eckmotive.htm. Див. також посилання 59.
75. Див., наприклад, Гетьман Іван Мазепа: погляд крізь століття. Каталог історико-мистецької виставки 2003 р., м. Львів. Укладач В. Недяк. Київ, 2003. С. 13, 14, 39, 50; Радишевський Р., Свербигуз В. Іван Мазепа в сарматсько-роксоланському вимірі високого бароко. Київ, 2006. С. 101, 139, 155, 163, 275, 332, 381, 417, 503; Ковалевська О. та ін., Гетьман: Шляхи. Київ, 2009. С. 73. Іл. 35, 41, 42, 44, 47, 56, 57, 60, 69, 103, 106, 168, 172, 177, 215; Шаменков С. Одяг, військове спорядження та зовнішній вигляд козацької старшини. Мал. 1в,г; 2д; 3а,д,е; 4в,є; 5а,в; 6б; 8б; 9в; 11; 13. https://uk.wikipedia.org/wiki/Кармазин. Див. також посилання 36.
76. https://ru.wikipedia.org/wiki/Булава
77. Див. посилання 5.
78. Колупаєва А. Українські кахлі XIV – початку XX ст. С. 168; Куштан Д. Сюжетные изразцы периода позднего барокко. С. 47, 172. Рис. 3: 5.
79. Виногродская Л. Орнаментальные мотивы на украинских рельефных изразцах XVI–XVII веков, Нові дослідження пам’яток козацької доби в Україні: Збірка наукових статей. Вип. 16. Київ, 2007. С. 443.
80. Куштан Д. Сюжетные изразцы периода позднего барокко. С. 47, 172. Рис. 3: 5.
81. Мироненко Л. Батуринські кахлі кінця XVII – початку XVIII ст. із зображеннями піших воїнів та вершників. С. 61. Рис. 1: 4; її ж. Керамічний комплекс Батурина. Рис. 76: 4.
82. Див. посилання 39.
83. Шаменков С. Одяг, військове спорядження та зовнішній вигляд козацької старшини. С. 35; його ж. Шаровари в костюмі українського козацтва XVI–XVIII ст., Археологія та фортифікація України. Кам’янець-Подільський, 2021. С. 330–338. https://chtyvo.org.ua/authors/Shamenkov_Serhii/Sharovary_v_kostiumi_ukrainskoho_kozatstva_XVIXVIII_st.
84. Див. посилання 13.
85. Сокирко О. Гетьманські “німці”. С. 259–260; його ж. Гетьманські преторіанці. С. 503–505.
86. Див. посилання 4.
87. Ситий Ю. Гетьманські палаци Івана Мазепи в Батурині. С. 257–262. Рис. 1–4 .
88. Ситий Ю., Мироненко Л. Декоративні кахлі з оздоблення нововиявленої споруди палацового комплексу Івана Мазепи на Гончарівці, Сіверянський літопис. 2010. № 4–5. С. 15.
89. Таїрова-Яковлева Т. Іван Мазепа і Російська імперія. Історія «зради». Київ, 2013. С. 183–184; Павленко С. Іван Мазепа: догетьманський період. Київ, 2020. С. 72–84.
90. Мацьків Т. Гетьман Іван Мазепа в західньоевропейських джерелах. С. 104–105.
91. Там само. С. 105.
92. Оглоблин О. Гетьман Іван Мазепа та його доба. С. 67; Таїрова-Яковлева Т. Іван Мазепа. С. 183–184.
93. Когут З., Мезенцев В., Ситий Ю., Скороход В. Розкопки у Батурині 2012 р. Культура козацької еліти Мазепиного двору. Торонто, 2013. С. 18–20. https://www.academia.edu/8505024; Dimnik M., Mezentsev V. Excavations in Baturyn in 2012, Canadio-Byzantina. No. 24. January 2013. P. 10. Fig. 6. https://uottawa.scholarsportal.info/ottawa/index.php/cb/article/view/875/755
94. Батуринський архів та інші документи з історії українського гетьманства 1690–1709 рр. Упоряд. Т. Таїрова-Яковлева. Київ, 2021. С. 292–294.
95. Історія української культури. Т. 3: Українська культура другої половини XVII–XVIII століть. Ред. В. Смолій та ін. Київ, 2003. С. 940; Колупаєва А. Українські кахлі XIV – початку XX ст. С. 156, 159, 161, 164, 169, 175.
96. Ситий Ю. Обстеження будинку Кочубея в Батурині. С. 173.
97. Куштан Д. Сюжетные изразцы периода позднего барокко. С. 42, 44, 48.
98. Див., наприклад, De Jonge C.H. Nederlandse tegels. Amsterdam, 1970. Pls. 3, 32, 42–47, 82, 86, 87, 125; Sprui J.E. Rechtsgeleerde muurbloempjes uit de 17e eeuw. Amsterdam, 1989. P. 28, 34, 38, 40, 42, 44, 54, 56, 62, 64; Pluis J. De Nederlandse Tegel. P. 60, 62, 107–109, 116, 132, 353–357, 517, 532, 543, 552, 570, 592, 593, 601. Pls. 7, 20, 39, 54, 56, 64, 93, 99, 115, 123, 154, 159. Див. також посилання 59, 61.
99. 99. Див. посилання 61.
100. 100. Див. англомовне видання Jacob de Gheyn II, The Exercise of Arms for Calivres, Muskettes, and Pikes. The Hague, 1607. https://books.google.ca/books?id=Lxb0QUR_T7gC&printsec=frontcover&source=gbs_ge_summary_r&cad=0#v=onepage&q&f=false. Див. також посилання 60, 61.
101. Куштан Д. Сюжетные изразцы периода позднего барокко. С. 46.
102. Павленко С. Іван Мазепа: догетьманський період. С. 73–74.
103. Історія українського мистецтва. Т. 3: Мистецтво другої половини XVII–XVIII століття. Ред. М. Бажан та ін. Київ, 1968. С. 323, 324, 328, 330–333; Колупаєва А. Українські кахлі XIV – початку XX ст. С. 157, 171–176, 194, 195.
104. Щиро дякую Л. Мироненко за цінну консультацію про пічні кахлі Мазепиної столиці у 2023 р.
105. Когут З., Мезенцев В., Ситий Ю. Археологічні досліди Батурина 2016 року. Керамічні оздоби палацу Івана Мазепи. Торонто, 2017. С. 23, 27. https://www.academia.edu/33729749; Dimnik M., Mezentsev V. Excavations at Baturyn in 2016, Canadio-Byzantina. No. 28. January 2017. P. 14–15. Fig. 4. https://uottawa.scholarsportal.info/ottawa/index.php/cb/article/view/1975/1808

 

 

     Mezentsev V.I. Stove tiles featuring Western warriors from excavations of Baturyn

    This article examines the glazed ceramic and terracotta (unglazed) stove tiles or “kakhli” bearing the relief images of European mercenaries from the reign of Hetman Ivan Mazepa (1687-1709). They were discovered during the 1995–2013 excavations in the town of Baturyn, Chernihiv province, Ukraine, which was the capital of the seventeenth- and eighteenth-century Cossack state, or Hetmanate.

     The Canada-Ukraine Baturyn Archaeological Project is sponsored by the Canadian Institute of Ukrainian Studies (CIUS) at the University of Alberta and the Ucrainica Research Institute in Toronto, Canada. This project is administered by The Peter Jacyk Centre for Ukrainian Historical Research at the CIUS Toronto Office (https://www.ualberta.ca/canadian-institute-of-ukrainian-studies/centres-and-programs/jacyk-centre/baturyn-project.html). In 2021-2023, CIUS supported it with a grant from the Dr. Bohdan Stefan Zaputovich and Dr. Maria Hrycaiko Zaputovich Endowment Fund. The Ukrainian Studies Fund in New York also supports the Baturyn project with annual subsidies. The most generous individual benefactors of the archaeological and historical investigations of early modern Baturyn are Ms. Love Helen Negrych, Dr. George J. Iwanchyshyn (Toronto), and Michael S. Humnicky (Murfreesboro, TN, USA).

    The author analyses in details the visages, clothing, ornaments, footwear, weapons, military accoutrements, and horse harness of several infantry officers and cavalrymen portrayed on the tiles and substantiates their Western origins, contesting the other interpretations of these images proposed by the earlier researchers of Baturyn. He believes that its tile-makers (“kakhliari”) have used as templates some Polish, Dutch, and other European majolica revetment tiles or engravings picturing the militaries from the fifteenth to early eighteenth centuries and presents several examples in the article.

    These locally manufactured stove tiles with rare depictions of I. Mazepa’s warriors are the most informative, thought-provoking, and representative Baturyn earthenware items from its golden age. They serve as the visual evidence of engaging the European mercenaries in the hetman’s army and allow us to trace the cultural connections between the Cossack capital and the West, including the stimulating influence of baroque graphics on the town’s decorative ceramics. These artefacts provide a valuable new insight into the culture and lifeways, artistic tastes, and Western orientation of the hetman, the Cossack officer class, and wealthy burghers in I. Mazepa’s capital. Thus, our research on the anthropomorphic stove tiles excavated in Baturyn helps to elucidate the theretofore little known culture of the Cossack state capital and its dynamic development within the sphere of European civilization. This article is richly illustrated with the photos of original tiles, drawings of their reliefs, and hypothetical computer graphic reconstructions of two broken tiles with the best human images. 

     Key words: ceramic stove tiles, European mercenaries in reliefs, Dutch majolica revetment tiles, Western engravings, Hetman I. Mazepa, Cossack elite, Baturyn, the Ukrainian Cossack state, or Hetmanate. 

 

Стаття надійшла до редакції 10.08.2023 р.

 

 

ПІДПИСИ ДО ІЛЮСТРАЦІЙ (15 рис.)

 

Рис. 1. План Батурина з околицями до зруйнування 1708 р. Реконструкція Ю. Ситого, В. Мезенцева та О. Бондаря, комп’ютерна графіка О. Бондаря 2017 р.

 

Рис. 2. Цитадель батуринської фортеці з гетьманською резиденцією XVII ст., реконструйовані 2008 р. на основі археологічних досліджень. Аерофото з архіву Національного заповідника «Гетьманська столиця».

 

Рис. 3 (3а, 3б). Полив’яні пічні кахлі з фігурою європейського офіцера-найманця Мазепиного часу (тип 65). Фото А. Конопацького, промальовки рельєфів С. Дмитрієнка 2022 р. Усі кахлі з розкопок Батурина зберігаються в Музеї археології та фондах заповідника «Гетьманська столиця». 

 

Рис. 4 (4а-4в). Ґлазурована керамічна кахля з рельєфом західного офіцера-найманця (тип 114) з печі кам’яниці В. Кочубея у Батурині, біля 1700 р. Знімок А. Конопацького, промальовка й гіпотетичні реконструкції цілої кахлі технікою комп’ютерної графіки С. Дмитрієнка 2022 р.

 

Рис. 5. Шпаги з напівсферичними ґардами «іспанська чаша» XVII–XVIII ст. Світлини з Інтернету.

 

Рис. 6. Фраґмент теракотової побіленої кахлі доби І. Мазепи з рельєфом ніг чоловіка у європейському бароковому вбранні й черевиках, знайдений на цитаделі. Фото В. Мезенцева, промальовка рельєфу С. Дмитрієнка 2022 р.

 

Рис. 7 (7а-7г). Уламки теракотових кахлів Мазепиного часу з європейським панцирним кавалеристом XVII ст. (тип 45). Знімки А. Конопацького, промальовка рельєфу та гіпотетичні комп’ютерно-графічні реконструкції цілої кахлі С. Дмитрієнка 2022 р.

 

Рис. 8. Графічна реконструкція цілої кахлі типу 45 Ю. Ситого.

 

Рис. 9 (9а, 9б). Фраґменти теракотових кахлів доби І. Мазепи з рельєфом вершника зі списом (тип 41). Світлини А. Конопацького (ліворуч) та В. Мезенцева, промальовки рельєфів С. Дмитрієнка 2022 р.

 

Рис. 10. Графічна реконструкція цілої кахлі типу 41 Ю. Ситого.

 

Рис. 11. Уламок кахлі з зображенням ноги у чоботі зі шпорою, знайдений на цитаделі. Промальовка рельєфу Ю. Ситого.

 

Рис. 12. Полив’яна керамічна пічна кахля XV ст. з рельєфом лицаря з пікою на коні. Національний музей у м. Кракові в Польщі. Фото В. Мезенцева.  

 

Рис. 13. Кірасир з пікою на ґравюрі Я. де Ґейна, яка ілюструвала західноєвропейський підручник для вишколу кавалеристів XVII ст. (посилання 60). 

 

Рис. 14. Кінний кірасир зі списом на ґравюрі французької школи XVIII ст. Світлина з відкритого інтернет-сайту. 

 

Рис. 15 (15а-15г). Голландські керамічні облицювальні плитки XVII ст. з малюнками піших офіцерів та панцирних кавалеристів. Перше і друге фото з вебсайту фірми «Regts – Delft Tiles» у Нідерландах надруковано за її дозволом: www.regtsdelfttiles.com. Останні два знімка з відкритих інтернет-сайтів.

 

 

 

 

 

___________________________________________________________________________________________________________________________________________

HИЖЧЕ Є ЛІНКИ ДО СТАТТЕЙ ДО РІЧНИЦІ БАТУРИНСЬКОЇ ТРАГЕДІЇ.

 

Олексій Сокирко, гарна стаття про Батуринську трагедію (1 листопада 1708)

https://localhistory.org.ua/texts/statti/popil-baturina-chomu-moskoviti-virishili-spaliti-getmansku-stolitsiu/?fbclid=IwAR07LSoV5u5vtY30CPcbVcehAY8qNBhugnpQv0GZi9Lfzz_81qxi3Tl-Qqc

 

Стаття журналісти: Батурин-Буча.

https://novynarnia.com/2022/11/13/vchora-baturyn-sogodni-bucha-zagybel-getmanskoyi-stolyczi-yak-nevyvchenyj-urok-istoriyi/?fbclid=IwAR2xzspSAj4NGTcU_FxTfPZFE-HcWez9V_siF5kzStLF9_DKijMSvH7Ngvg

 

https://cheline.com.ua/news/culture/richnitsya-baturinskoyi-tragediyi-314-rokiv-328939?fbclid=IwAR34Gx_60ucl6Rc_0KNuuGM6F_JMjaSAMvB58b4ZXkLCCklDkTjheljgkEI

 

Стаття англійською мовою про різанину у Батурині 1708 р.

https://euromaidanpress.com/2021/11/20/baturyn-massacre-which-brought-russian-empire-to-rank-of-global-powers-and-destroyed-ukrainian-cossack-state-recalled/?fbclid=IwAR3lRjZL1_tiknXXXUkdjls-QseMrw7cGfLIPOHG8ygsVf7J26JuiAUIq0s

Лінк до зворушливого фільму про дослідника археології Батурина й Глухова св. п. Юрія Коваленка на ютюбі: https://www.youtube.com/watch?v=tX-6jc4jxPI